Жанр поезія в прозі має ще одну характеристику – це циклічність, яка загалом є ознакою ліричної поезії. Як зауважує Т. Сільман, «циклічне повторення часів, настроїв, картин, образів, граматичних форм і т.д. має за основу циклічність душевних рухів та імпульсів, присвячених одному й тому ж переживанню» [13, с.27]. Саме явище циклічності поезії в прозі вносить ефект певної ритмічної форми, що має на меті смислове та емоційне наповнення та є ознакою поетичності. Циклічність поезії в прозі – явище унікальне, яке засвідчило тотожність цієї характеристики як у французькій, так і в українській літературах. Поєднання мініатюр засвідчує структурну єдність поезій в прозі А. Бертрана «Гаспар з пітьми», Ш. Бодлер «Поезії в прозі», П. Верлена «Нотатки вдівця», В. Стефаника «Поезії в прозі» та інших.

Літературознавці Г. Поспєлов, М. Гіршман звертали увагу на особливі форми конструювання художньої мови літературних творів, акцентуючи увагу на її ритмічній організації. Специфіка художньої мови досягла особливих характеристик у жанрі поезії в прозі на морфологічному, семантичному та синкретичному рівнях. М. Гіршман Зауважує, що «ритм

13

може об’єднувати, розчленовувати і зіставляти різні етапи розгорнення сюжету, виділяючи певні вузлові моменти в цьому розгортанні, прояснюючи хід дії, яка розвивається. Аналогічним чином може здійснюватися ритмічне розмежування та зіставлення різноманітних композиційно-мовленнєвих одиниць»[4, с.43]. Ритміко мелодійне образотворення стимулює уяву читача. Для поезії в прозі було важливим створення драматичного напруження, настроєвої тональності, емоційності чи експресії, тому ритмомелодика цього жанру є важливим елементом всієї художньої структури. Прагнучи наближення смислового плану до плану вираження, щоб створити особливу піднесену або трагічно-суттєву загадкову атмосферу твору, поети вдалися до засобів мелодизації прози, досягаючи ефекту внутрішньої єдності та наповнюючи динамікою композицію твору.

Отже, ми бачимо що цей маловідомий жанр розвивався не тільки в європейській, а і в українській літературі.

2.2. Типологія поезій у прозі Василя Стефаника і Шарля Бодлера.

Життя Шарля Бодлера не схоже на біографію романтичного героя (хоча його часто порівнюють з генієм романтизму – Байроном), який піднявся на бунт проти свого обивательського оточення. Дуже багато в ньому було такого, чого не лише пересічна, а й мистецько-розвинена особистість навряд чи змогла б прийняти. Чудернацький одяг, екстравагантні знайомі, химерна поведінка були зумовлені двома життєвими правилами, яких дотримувався Бодлер: умінням бути несправжнім, штучним і дивувати не дивуючись.

Слід згадати, що саме Бодлер був засновником символізму. Бодлер залишив порівняно невеликий творчий спадок : збірку «Маленькі поезії в прозі», «Квіти зла», книгу статей про мистецтво та літературу «Романтичне мистецтво», яка була видана посмертно.

Тематикально поезії в прозі сконцентровані на внутрішніх рефлексіях ліричного героя, тому існує певна тематична спорідненість поетично-прозових мініатюр у французькій та українській літературах. Саме глибока ліричність цього жанру створила передумови для появи поезій в прозі інтимно-сентиментального характеру, таких як «Волосся твоє – пів світу» Шарля Бодлера та «Раненько чесала волосся»» Василя Стефаника.

Те, що увага Бодлера концентрується на жіночому волосся, не є винятковим явищем його мистецької платформи. Волосся є складовою жіночого шарму, а отже, поезію в прозі можна опосередковано асоціювати з любовною лірикою, де образ жінки, що втілює красу та гармонію буття, з корелятом ідеалу. Романтичне прагнення ідеалу характерне для поетичного доробку Бодлера. «Поет, - на думку Д. Наливайка, - безумовно, усвідомлював нездійсненність, ілюзорність свого ідеалу, його безсилля перед невблаганною реальністю. Проте зректися ідеалу він не міг, адже таке зречення, по-перше, означало б визнання правоти довколишнього буття з його торжеством вульгарності, примирення й компроміс з ним»[10, с.248]. Важливим аспектом є те, що в

19

мініатюрі відсутнє протиставлення, так звані антитези, що практично супроводжують всі поезії в прозі Бодлера. Ця «винятковість» сприяє єдності організації художньої тканини твору.

Звернення до предмета жіночого волосся є саме по собі символічною акцією автора, що генерує гендерно-культурологічні конотації. Для жінки волосся на той час було складовою соціальної ієрархії: за формою зачіски можна було характеризувати її становище в суспільстві, вік, сімейний стан; однією з форм покарань за так звані «неморальні» вчинки для жінок було позбавлення їх волосся; локон дарували жінки своїм коханим як знак любові; символічним щодо волосся був і «монарший постриг». Отже, предметний образ у мініатюрі набуває форми символу, поетичної абстракції, що апелює до свого неопосередкованого вираження ідеалу.

Поезія в прозі структурована на сім абзаців, кожен з яких відтворює враження ліричного героя на чуттєвому рівні. Автор вдається до передачі запаху, звуку, кольору, тих компонентів, що образно-експресивно втілюють головну концепцію твору. А. Білецький зауважує: «Передаючи відчуття запаху, письменник не шукає точності характеристик, не намагається вияснити їх природу багатими метафори і порівняннями : враження може залишатися само по собі дещо невизначеним, конкретність буде досягнута синкретизмом запаху, кольору, звуку – тим поєднанням відчуттів, про яке мріяли романтики, про яке говорив Бодлер»[1, с.206]. Саме відчуття запаху стає вирішальним для навіювання образів та уявлень для автора мініатюри: «Якщо б ти могла збагнути все, що я бачу, що я відчуваю , все, що мені вчувається в твоєму волоссі! Моя душа подорожує його запахом, як душі іншою музикою»[32, с.232]. Можливість відтворення певних сцен, картин за допомогою запаху автор