зобов’язує українських письменників не поривати з реальною дійсністю і водночас дбати про новизну змісту. Оскільки українські митці з гущі народу, який був у ярмі соціального і національного гніту й потребував захисту, то вони не могли б забути й про великі традиції. Жанр поезії в прозі, що практикувався на європейських таренах кінця ХІХ – початку ХХ століття, набув ознак ліро-епічного жанру, що утверджується на
24
малій формі згідно з типологічними характеристиками, відтворюючи внутрішній світ суб’єкта, фокусуючи увагу на одному певному переживанні. Емоційний пафос цього жанру тяжіє до динамічної експресивності, що має стосунок до ліричної семантики, тобто до тих слів та смислових поєднань, які виражають передусім емоційну настроєність. Експресивність ліричної семантики потребує для своєї реалізації відповідних зображально-виражальних засобів. Такими засобами стають метафори, порівняння, символи, які відповідно до розвитку літературних традицій знайшли своє застосування саме в ліриці. Інтонаційно-синтаксичні «фігури», словесні повтори, інверсії, антитези емоційно-риторичні звороти мови отримують особливі функції. Компаративне зіставлення поезії в прозі Василя Стефаника та Шарля Бодлера виявляє низку подібностей та відмінностей щодо ліричної семантики художнього контексту. Найперше слід наголосити на символічній поетиці як французької, так і української мініатюр, хоча існують відмінності трактування: екзотично-фантазійна символіка у Бодлера та народнопоетична – у Стефаника. Звернення до образу жіночого волосся у французького та українського письменників генерує схожу тематику інтимно-любовного характеру. У Бодлерові мініатюрі присутня імпресіоністична манера викладу з елементами сугестії, стефанівська мініатюра побудована на символічно-фольклорній основі. Монологічний виклад поезії в прозі Бодлера сприяє фрагментарності твору, віртуально поєднуючи картини-фантазії в одна ціле. У Стефаника мініатюра включає як монологічний, так у діалогічний виклад. Поезії в прозі і Бодлера і Стефаника забарвлені високою емоційністю, яка знаходить вираження в окличних конструкціях. Отже, ліричність як генеалогічна особливість поезії в прозі, формулювала не тільки спільність тематики та й образно-емоційних конструктів цього жанру у французькій та українській літературах, але й генерувала такі характеристики, як глибокий психологізм, чуттєвість, фрагментарність, поетичність мовлення, ритмомелодика.
25
Використана література
1. Билецкий А. И. Избранные труды по теории литературы. – М.: Просвещение, 1964. – 438 с.
2. Вервес Г. Владислав Оркан і українська література. – К.: Дніпро, 1962. – 188с.
3. Гинзбург Л. О лирике. – Ленинград.: Сов. пис., 1974. – 405с.
4. Гиршман М. Ритм художественной прозы. – М.: Сов. пис., - 1982. – 367с.
5. Гнідан О. Д. Василь Стефаник. Життя та творчість. – К.: Радянська школа, 1991 – 222с.
6. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. – Львів.: Літопис. 1997. – 297с.
7. Зельдхейи- Деак Ж. «Стихотворения в прозе» И. С. Тургенева. К проблеме жанра // Русская литература. – 1990. - № 2. – С. 188 – 194.
8. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства. – Львів: ПАІС, 2005. – 368с.
9. Лексикон загального та порівняльного мовознавства. – Чернівці: Золоті літаври, 2001. – 634с.
10. Наливайко Д. С. Післямова // Бодлер Ш. Поезії: Пер. з франц. – К.: Дніпро, 1999. – 447с.
11. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К.: Либідь. – 1999. – С. 241 – 253.
12. Поспелов Г. Н. Лирика среди литературных родов. – М.: Издательство Московского университета, - 1976. – 208 с.
13. Сильман Т. Заметки о лирике. Ленинград: Сов. пис., 1974. 405с.
14. Стефаник В. Раненько чесала волосся // Стефаник В. Моє слово: Новели, оповідання, автобіографічні та критичні матеріали, витяги з листів. – 2- е вид., доповн. – К.: Веселка, 2000, - 319с.
26
15. Тодоров Ц. Поняття літератури та інші есе / Перекл. з франц. Є. Марічева. – К.: Вид. дім «Києво –Могилянська академія» , 2006. – 162с.
16. Яцків Н. Я. Творчість Василя Стефаника у контексті українсько-французьких взаємин кінця ХІХ – початку ХХ століття ( проблема відтворення стилю новеліста) . – К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2000. – 19с.
17. Василь Стефаник і його епоха // Краківські українознавчі зошити / За редакцією В. Мокрого. – Краків, 1998. – 394с.
18. Грицюта М. С. Художній світ Василя Стефаника. – К., 1982. – 199с.
19. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. – Львів, 1999. – 276с.
20. Кобилянська О. Твори : В 5-ти т. – Т. 5. – К., 1963.
21. Лесин В. М. Творчість Василя Стефаника. – К.: Дніпро, 1981. – 148с.
22. Лесин В. М. Василь Стефаник – майстер новели. – К.: Дніпро, 1970. – 331с.
23. Стефаник Василь. Твори : В 3-х т. – К., 1949 – 1954.
24. Чопик Р. Переступний вік : Українське письменство на зламі ХІХ – ХХ ст. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. – 196с.
25. Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф. – М., 1982.
26. Стефаник В. Вибрані твори. – К., 1960.
27. Кодак М. П. Психологізм і поетика у творах В. Стефаника // УМЛШ. – 1980. - №9.
28. Коцюбинська М. «Безлично голі образки» і біле світло абсолюту // Січ. – 1992. - №5.
29. Черненко О. Експресіонізм у творчості В. Стефаника. – Торонто, 1989.
30. Літературознавча енциклопедія : У двох томах. Т. 2 / Авт. – уклад. Ю. І. Ковалів . – К.: ВЦ « Академія», 2007. – 624с.
31. Іван Денисюк. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст / Науково-видавниче товариство «Академія Експрес». – Львів, 1999. – 280с.