„Поетика художнього психологізму Василя Стефаника”

З М І С Т

ВСТУП ...................................................................................................... 3

Розділ І. Особливості художнього психологізму В. Стефаника ........ 6

1.1 Акцентуація характерів художніх персонажів ...................... 6

1.2 Характер в умовах пауперизму .............................................. 18

1.3 Герой в межових ситуаціях .................................................... 30

1.4 Психологізм емігранта ............................................................. 34

Розділ ІІ. Засоби вираження художнього психологізму В. Стефаника 39

2.1 Видима „мова” вираження внутрішнього світу людини ........ 39

2.2 Майстерність зображення антифактивності та неповної фактивності.................................................................................................. 52

2.2.1 Стани антифактивності ................................................... 52

2.2.2 Стани неповної фактивності .......................................... 63

2.3 Поетика „прямої мови” у творчості В. Стефаника .................. 73

Висновки ................................................................................................... 93

Список використаної літератури ............................................................ 99

ВСТУП

Літературний доробок Василя Семеновича Стефаника за своїм обсягом невеликий, але за своєю суттю – вагомий внесок у літературу кінця ХІХ початку ХХ століття.

Поруч з В. Стефаником важко поставити ще когось із новелістів. Він специфічний, він особливий, він неординарний, він безстрашний, він не боїться порушувати кордони людської етики, естетики і моралі задля досягнення внутрішньо психологічного конфлікту художнього персонажу у межових ситуаціях. „Василь Стефаник, як Хемінгуей, залишиться недосяжним взірцем для сучасних новелістів” [17, 30].

Його новели, образки – це цілі драми людського життя. Та його невеличку літературно-художню спадщину можна сміливо прирівняти з великою спадщиною В. Шекспіра. З цим погоджується і Б. Харчук, який написав: „Нехай ціпеніє з подиву світ – кожна маленька новела варта драми Шекспіра! Нехай падають поети – стефаниківська проза співається як пісня” [60, 98].

Глибокий психологізм, драматизм, лаконізм, прихований ліризм, трагізм, прагнення розкрити загальнолюдське багатство і красу духовного світу селянина, трагедію його душі, внутрішньо психологічні переживання, утвердити його людську гідність, духовну основу та людську рівноправність – означало новий підхід у розв’язанні селянської теми.

Все частіше в сучасному літературознавстві постає питання психологізму творчості того чи іншого письменника. Це спонукає до його відповідального та актуального розв’язання, оскільки навіть саме визначення психологізму літературної творчості в сучасному літературознавстві носить неоднозначний характер. О. Єсін дає таке визначення: „Психологізм творчості - це зображення художніми засобами внутрішнього світу людини, її внутрішньо психологічних процесів та станів” [14, 73]. Зображення внутрішнього світу художніми засобами, глибина і гострота проникнення у внутрішній світ героя, здатність детально описувати душевний світ героя та різні психологічні процеси – це і є ознаки психологізму в літературі.

Актуальність теми:

У деяких працях є розділи, чи окремі статті присвячені проблемі психологізму творчості В. Стефаника. Серед цього типу праць варто виділити праці таких науковців, як Бондаренко Г., Барабаш Д., Грещук В., Голомб Л., Данилюк І., Кодак М., Матусяк Л., Павлик Р., Піхманець Р., Середа В., Слоньовська О., Сушевський Б., Хомич Г., Хороб С. Та інші. Актуальність теми магістерської роботи полягає в тому, що тут досліджуються найменш вивчені сторони психологізму творчості В. Стефаника, відповідно до сучасного стану проблеми.

Мета дослідження.

Метою дослідження є детальне вивчення специфіки поетики художнього психологізму творчості В. Стефаника.

Задля реалізації цієї мети, необхідно вирішити такі конкретні завдання:

Завдання дослідження:

уточнити зміст поняття художнього психологізму;

обґрунтувати витоки образного мислення митця;

проаналізувати межові форми акцентуації характерів художніх персонажів;

простежити деградацію характеру в умовах пауперизму;

охарактеризувати особливості психологічної поведінки героя в межових ситуаціях;

вивчити невербальні засоби вираження внутрішнього світу героїв;

дослідити психологізм і поетику станів антифактивності й неповної (часткової) фактивності героїв;

проаналізувати психологізм і поетику прямої мови у творчості В. Стефаника.

Відповідно до цих завдань формуємо структуру роботи. Вона складається з двох розділів. У першому розділі аналізуємо психологізм творчості В Стефаника, зокрема на матеріалах новел „Сини”, „Гріх”, „Вечірня година” (які є водночас глибоко психологічними та мало досліджуваними у контексті психологізму, що узгоджується з метою та підсилює актуальність нашої роботи) – акцентуацію характерів художніх персонажів. На матеріалах новел „Синя книжечка”, „З міста йдучи”, „Давнина”, „Май” – деградацію характерів художніх персонажів. На основі новел „Виводили з села” і „Стратився” – поведінку героя в межових ситуаціях, та на матеріалі новели „Камінний хрест” – психологізм емігранта.

У другому розділі комплексно досліджуємо психологізм видимої „мови” почуттів внутрішнього світу героїв, поетику станів антифактивності й неповної (часткової) фактивності, поетику прямої мови. Зокрема, розглядається монологи, діалогізовані монологи і діалоги. Стани антифактивності досліджуються на матеріалах новел: „Стратився”, „Майстер”, „З міста йдучи”, „Май”, „Сон”, а стани неповної (часткової) фактивності на матеріалах новел: „Сама-самісінька”, „Скін”, „Палій”, „Синя книжечка”, „Басараби”, „Такий панок”.

Розділ І

Особливості художнього психологізму В. Стефаника

1.1 Акцентуація характерів художніх персонажів

У художній літературі термін „характер” пройшов довгу еволюцію і сягає своїм корінням в античну літературу. Теофраст написав збірник під аналогічною назвою „Характери”, а Плутарх – „Порівняльні життєписи”.

Звісно, герої античної літератури значно відрізняються від художніх персонажів сучасної літератури, але основи характеротворення героя Теофраста і Плутарха залишають свій відбиток не тільки в літературі кінця ХІХ початку ХХ століття, а й у сучасній.

В. Фащенко пропонує таке узагальнено-синтизоване визначення характеру художнього персонажа. „Характер у художньому творі – це відображені в стилі авторського ідеалу порівняно сталі властивості і змінні відношення, які утворюють закономірну своєрідну соціально-психологічну єдність, котра формується і виявляється в зовнішній і внутрішній діяльності людини в найрізноманітніших ситуаціях” [46, 38]

Майже всі герої Стефаникових новел – селяни. Місце дії – село. І тільки в новелах „Стратився”, „Такий панок” і „Дурні баби” – дія відбувається в місті, а герої