подразнення підсвідомості в галюциногенному стані перетворила на те, що з вікна вже „летіли на бабу їздці. У зелених кабатах, із люльками в зубах, на червоних конях” [там само]. Їздці – це асоціативна відповідь підсвідомості на швидкі переміни перед очима. Це і рух з землі до вікна, і від темного до світлого. Зелені кабати на їздцях – це наслідок подразнення зорового органу зеленими деревами, кущами, що їх несподівано побачила баба за вікном у галюциногенному стані. Люльки в зубах – це можуть бути стовбури й гілки дерев. А оскільки все це діялось під вечір, при заході сонця „як сонце вже злізло бабі у ноги” [86, 32], велике й червоне, воно нагадувало підсвідомості червоних коней.
Коли баба розплющивши очі і побачила картину з вікна, вона знову їх закрила, й тоді земля у хаті, на якій вона лежала, розкрила свої вуста, а баба падала в долину, у пропасть, де зловив її чорт закинув на плечі й почав летіти з нею невідомо куди, як вітер. Від такого видіння баба рвонула головою і вдарилася до стола. З голови потекла кров, баба схлипнула й померла, і тільки мухи, які ще при житті лазили їй до рота, вух і по голові, що підсвідомістю в галюцинаційному стані трактувалися, як чорти, дальше повзали по мертвому тілу та пили ще теплу бабину кров. Щораз їх ставало більше й більше, і всюди вони розносили бабину кров.
У іншому агонійному галюциногенному марені подразником виступає яскраве світло каганця. Лесь із новели „Скін” перебуваючи в стані затяжної агонії мучився помираючи, а тому весь час дивився на світло каганця, яке мерехтіло перед його очима. Коли дивився на світло, то немов знаходився тут, на цьому світі, у своїй хаті, а як тільки заплющував очі, то одразу „западався в якийсь другий світ... А той другий світ був болючо дивний.” [86, 85].
Заплющивши очі бачив на подвір’ї багато малих дівчат з квітами в руках. Всі дивляться на могилу й смерті виглядають. Він ясно бачив їхні очі. Протер свої очі й каганець зник з перед очей, а також вхопив жилу, щоб голова з пліч не впала, а отже, міг реагувати на марення, оскільки за народними віруваннями перед смертю до людини приходять ангели, яких він бачив в образі малих дівчат, а смерть з косою приходить, тому він „ймив жилу на шиї між пальці, бо голову з пліч скидала” [86, 86].
В наступній галюцинації Лесеві ввижалось далеке поле спечене сонцем, що води просить. Він оре те поле. Спрага палить Леся в горлі, а воли вогку землю ротами риють, та знову каганець випроваджує Леся з того світу.
Спрага Леся мучила насправді, а в стані ослаблення організму й природного пониження свідомості, підсвідомість, як у сні, поєднувала реальні уривки бувалих комбінацій (наприклад, коли він ще здоровий у полі волами орав і пити хотів. „І не раз та й не два я на полі без води погибав, у Бога все записано!” [86, 86]) у небувалому порядку (як у цій галюцинації).
Існує старе народне повір’я, що перед смертю „мама із того світа має прийти та й над своєв дитинов має заплакати. Таке Бог право їм надав” [86, 86]. Тому в наступній Лесевій галюцинації йому привиділась мати, що сидить на кінці стола й пісню співає. То та ж співанка, що мати йому малому співала. Він цього не пам’ятає, але тепер вона співає тихо та сумно. Він плаче, його болить серце, а мати співає ніби у нього в душі. Тоді мати іде до дверей і з нею іде й спів і муки з душі. І в цій галюцинації присутній каганець.
Закривши серед ночі очі, Лесеві марилось, що дзвони над ним дзвонять та так сильно, що голова розпукується, зуби з рота вилітають, відриваються кусочки, і падають йому на голову, і ранять.
Ця галюцинація знову ж таки пов’язана з реальністю. Колись він присягнув купити дзвін для села, щоб сповіщав про пожар. Але настали тяжкі часи і дзвона він так і не купив. Тепер підсвідомо усвідомлюючи, що життя прожито, а присягу так і не виконано його мучить сумління, а як наслідок, вищенаведена галюцинація.
У іншій галюцинації Лесеві вбачалось, що з високої гори на нього падають снопи ячменю і закидають його, остина лізе в рот, у горло, ріже в самісіньке серце.
За життя Лесь не заплатив за роботу Мартинові ячменем, а тепер намагається сказати дітям, щоб ті заплатили, бо той ячмінь його душить, але ніяк не може повернути язика, уже надто пізно, бо приходить до нього наступне й останнє марення з надсвідомості, яке й пояснити важко словами, але надвідомість розуміє це просто: смерть.
„Вікна в хаті отворяються. До хати всотується біла плахта, всотується без кінця й міри. Ясно від неї, як від сонця. Плахта його уповиває, як маленьку дитину, вперед ноги, потім руки, плечі. Туго. Йому легонько, легонько. Потім залізає в голову і скобоче мозок, всотується в кожний сустав і м’ягонько вистелює. А накінець горло обсотує тугіше. Вітром довкола шиї облітає й обсотує, обсотує...” [86, 87].
В цій галюцинації ознаки смерті, стану смерті чіткі: відкриті вікна, біла плахта, ясність, як від сонця, туго закутують його в плахту, а йому легко, вперед ноги закутують, вітром навколо