Оскільки ж це історія про багатого селянина, постаті, яка особ-ливо не цікавила Стефаника, не міг він аналізувати її і в рафінова-ному монолозі. Провівши історію через свідомість трьох героїв, Сте-фаник досяг бажаного наслідку, що цілком відповідав його творчим принципам. Уникнуто діалогу, що був би явно спрощеним вирішен-ням теми; на монологічних (а не діалогічних) засадах сформувався полілог трьох селян.

Без-сумнівно, основний наслідок, який цікавив письменника, не в тому, щоб зімкнути, звести, драматично зчепити ці три голоси, а в іншому — простежити єдність оцінок, властиву селянській психології.

Три постаті — це ще один штрих новелістич-ного лаконізму: три носії свідомості одного типу — необхідна і до-статня кількість персонажів для проведення ідеї про одностайність селянської думки, про єдність народного світовідчуття. При всій авто-номності, сюжетній відокремленості кожного із співрозмовників, автора цікавить вища, надсюжетна світоглядна єдність. І він досягає необхідного враження.

Отже, основні новаторські здобутки художньої творчості В. С. Стефаника пов’язані з розвитком форм прямої мови, а саме – монологізованого діалогу і монологу, при цому, принциповим новаторством позначена саме перша структура.

Стефаник часто подає свого героя у стані відчаю, розпуки, горя, тобто в такому стані, коли внутрішнє наболіле виливається назовні в емоційно насиченому вигляді-слові у формі монологу чи монологізованого діалогу, що більше скидається до внутрішнього монологу. Головний момент зображення перебуває у стані душевного зрушення, звіту перед самим собою, сповіданні до Бога. В таких випадках, зазвичай, відсутній співрозмовник, а часто й слухач. Художні персонажі говорять за формулою:

аби всі чули і ніхто не слухав, до всіх і ні до кого

і таке порушення внутрішньої рівноваги у свідомості людини відбувається внаслідок зіткнення героя з суспільними умовами, тому що постійне обертання в думці якогось головного й болючого для неї питання доходить до тієї стадії, коли думка виливається в слові.

Складнішою формою монологу є внутрішній монологізований діалог, який яскраво простежується в новелі „Май” на прикладі селянина Данила, який іде найматися до пана на службу.

Чистий діалог в В. Стефаника відбувається, переважно, в ситуації сварки чи бійки.

Висновки

Аналіз прози В. Стефаника з метою визначення специфіки поетики художнього психологізму в ній стверджує:

1) Домінантою поетики прози В. Стефаника є психологізм, що виразно простежується на рівні художньої структури твору, відтворення авторської моделі світу, розвитку мотивів самотництва, зубожіння, війни, селянського життя, розкриття характерів персонажів. Він зумовлений своєрідністю світобачення і світовідчуття письменника, що закорінені в національний український менталітет, етнопедагогіку, християнську та етномораль. В новелах письменника художньо відтворюються не стільки подія, як почуття, внутрішній світ і стан героїв. Опис довкілля їхнього буття (пейзаж, інтер’єр) психологічно насичений, здебільшого настроєвий. Суспільні явища постають через почуттєву реакцію героїв на них.

2) У зображеному в прозі В. Стефаником світі й становища в ньому героїв абсолютно значимою є особистісна самосвідомість автора. За художнім текстом, суб’єктом особистості в ньому виразно простежується пережите самим митцем, зокрема новелах „Виводили з села”, „Стратився”, „Басараби”, „Моє слово”. Твори В. Стефаника є своєрідним вираженням душі самого письменника, який невіддільний від своїх героїв. Звідси особлива щирість, пристрасть оповіді, заглиблення у таїни душі героїв, проникнення у сферу підсвідомості.

3) Принципи художнього психологізму В. Стефаника визначаються особливостями сучасної йому об’єктивної історичної дійсності, літературно-мистецькими течіями, тенденціями й смаками, його світоглядом, а також, безперечно, власною специфікою бачення художньої реальності.

Створюючи художню реальність, в основі якої вимальовується особистість, майстер психологічної новели, під впливом експресіоністських настроїв, поміщає ліричного героя в межові ситуації, наділяє акцентованими типами психологічного характеру, що чітко простежується в глибоко психологічних новелах „Сини”, „Гріх”, „Вечірня година”.

4) Психологізм персонажів В. Стефаника розкривається не тільки у авторських коментарях чи словах героїв, а й у вчинках, міміці, жестах, очах, монологах, діалогах, монологізованих діалогах, полілогах, у зв’язках з іншими персонажами, у поведінці героя на самоті чи в соціумі.

5) Глибоко В. Стефаник заглядає в внутрішній світ людини, через дзеркало душі – людські очі, чим надзвичайно розширює психологічні підвалини своєї творчості, а за допомогою змалювання сльозовиділення поглиблює психологізм своїх текстів. Поліхромія художнього зображення людського ока вражає, розширює межові форми уявного сприйняття, підсилює психологічну глибинність внутрішнього світу героя, тим самим відтінюючи елементи підсвідомого і надсвідомого внутрішнього світу персонажу, показує різнобарвну палітру, слугує невербальним засобом вираження внутрішнього світу героя, підкреслює окремі, малопомітні, асоціативні деталі, за допомогою яких можна глибше зрозуміти природу психологізму особистості, передає настрої, пояснює звички, вчинки, поведінку.

6) Мова персонажів стефаниківських новел - це глибинний задум експресіоністського типу для підсилення психологізму художніх персонажів, ширшого розкриття їх внутрішньої особистості. „Мова – це щось далеко більше за зв’язок між людьми, це – відбиток свідомості, це – вияв самої особистості” [2].

7) Пейзаж у новелах В. Стефаника несе емоційно–психологічне навантаження. Настроєво він співвіднесений з відчуттями, переживаннями, тривогами героїв. Природа в них змальовується то в гармонійній єдності із психологічним станом персонажів, то ворожою по відношенню до них, „бо психологічний пейзаж це не стільки картина зовнішнього світу, скільки внутрішній стан героя, який уже відреагував на цю красу природи” [29, 150]. Особливого значення при цьому набувають кольорові та звукові образи й символи.

8) Антифактивність – це своєрідний, специфічний стан свідомості людського організму під час якого активні „сторожові пункти” кори головного мозку повністю не гальмуються, а підтримують зв’язок з зовнішнім світом. „Сновидіння так би мовити, перекладають думки на мову візуальних образів. І роблять вони це