Людина і час в «Мужиках» Реймонта

Польського письменника Владислава Станіслава Реймонта ніяк не можна назвати автором одного романа: він був прозаїком плодовитим, класиком польської літератури почала XX століття, залишило після себе багато томів творів. Його розповіді і романи перекладені на мови самих різних народів миру, видавалися і видаються в Європі, Азії і Америці. Але центральним, кращим твором Реймонта, що приніс йому і польській літературі його часу світову славу, поза сумнівом є «Мужики».

«Мужики» друкувалися в 1902—1909 роках у варшавському журналі «Тигоднпк илюстрованы» і відразу ж були сприйняті читачами і критиками як безприкладна в польській літературі епопея селянського життя. Оцінка ця тим більш знаменна, що в розробці народної теми Реймонт мав перед собою ряд блискучих попередників.

В польських землях, якими в кінці XIX — початку XX століття володіли Росія, Австро-угорщина і Німеччина, не було вирішене земельне питання. Наполеонівське законодавство ще в 1807 року відмінило кріпосну залежність, але воно не дало селянам землі, велика частина якої залишалася власністю поміщиків. Аграрна проблема була одним з самих хворих питань національного життя протягом всього XIX століття. Буржуазний вміст реформи 1864 року в «російській» частині Польщі — Королівстві Польському — на відміну від більшості губерній Росії і від польських земель Австрії і Німеччини було більш явне виразиме. Земля, що полягає в користуванні селян до часу видання указу, поступала в їхню власність без відрізків, наділи одержувала частина безземельного селянства. Але і тут характер її був, в єстві, крепостнический: реформа залишала недоторканним поміщицьке землеволодіння, спричиняла за собою посилення податкового тягаря (замість викупу), була джерелом всевозмож-

ных феодальних пережитків, у тому числі такого чреватого конфліктами і хворобливого гальма в розвитку сільського господарства, яким з'явилися сервітути — право користування селянами в установленому порядку поміщицькими і казенними пасовищами і лісами.

Польське село поволі і болісно залучалося до процесу капіталізації. Селянин страждав в ній одночасне і від реліктів феодально-кріпосницьких відносин, і від неухильного розшарування і обезземелення, і від національної політики держав-загарбників, що асимілює.

Давньою і міцною традицією польської літератури було художнє збагнення проблем польського села, її лих, тривог і сподівань. В життєвому устрої селянства і його етичних ідеалах польські реалісти XIX століття, так само як і більшість російських письменників, бачили основу національного життя і заставу майбутнього. Ця спорідненість двох литератур живо відчувалося в російському суспільстві. «В коротке порівняльний час в Польщі утворилася ціла школа белетристів, належних до нового напряму, який всього ближче визначається назвою народницького, хоча при найближчому розгляді в ньому можна побачити і деякі відмінності від того, що ми називаємо ім'ям народництва в себе будинку» ',— писав російський критик, маючи на увазі творчість Елізи Ожешко, Болеслава Пруса, Марії Коно-пніцкой і інших письменників, що створили польський нарис і роман з народного життя.

По відношенню до цих художників, ще в 60—80-е роки XIX століття відкрило для літератури тяжке положення і духовну красу польського селянина, Владислав Реймонт був письменником наступного покоління. Його селянські розповіді 90-х років, а потім і роман «Мужики» з'явилися після «білоруських» повістей Ожешко, «Форпосту» Пруса, новел Сенкевіча. Досвід своїх старших сучасників Реймонт підхопив і розвинув в нову епоху.

В кінці XIX — початку XX століття до активного політичного життя прокидаються народні маси Польщі. Поширюються революційні виступи робочих, очолюваних соціал-демократичними партіями марксистів, організаційно оформляється і селянський рух. Для Королівства Польського, уродженцями якого були Реймонт і інші названі польські прозаїки, переломним моментом сталі події революції 1905—1907 років.

До моменту видання «Мужиків» Реймонт був вже відомим автором, одним з найбільш знаменитих з числа славних дебютантів останнього десятиріччя XIX століття, коли польській літературі сталі відомі імена Стефана Жеромського, Станіслава Вис-пянського, Казимира Тетмайера. За спиною був чималий і нелегкий відрізок творчого і життєвого шляху. Реймонт народився 7 травня 1867 року в селі Псі Бельке в тодішній Петрковськой гу-~" бернии в сім'ї сільського органіста. «Він був одним з дванадцяти дітей небагатих родителей,— згадував письменник в своїй написаній від третьої особи автобіографії.— Сім'я була строго католицька і патріотично набудована. Мати і п'ять її братів брали дієву участь в останньому повстанні 1863 року. У той час школа в Польщі була русифікаторською, в її стінах заборонена була польська мова. Реймонт переходив з однієї школи в іншу, усюди його виганяли, і треба було братися за практичну справу. Він працював прикажчиком в магазині, телеграфістом, актором в мандруючій трупі, двічі наймався на залізницю, був селянином, був послушником знаменитого монастиря в Ченстохове і, нарешті, звернувся до літератури. Вірші він складав з ранньої юності, але лише в 1894 року у пресі з'явилася його новела «Смерть». Після неї Реймонт опублікував ряд інших розповідей в різних журналах. В 1896 року написав роман з життя акторів «Комедіантка», який витримав п'ять видань і був перекладений на багато мов. Його продовженням з'явився двотомний роман «Бродіння», дія якого відбувається на провінційній залізничній станції і в середовищі розбагатілих селян, де опинилася героїня попереднього твору. Наступним був двотомний роман «Обітована земля» — про крупне фабричне місто Лодзі. Роман мав великий успіх. Російська цензура викреслила в ньому, на вимогу лодзинских фабрикантів і капіталістів, багато картин, що малюють працю робочих. В 1898 року Реймонт виїхав для заповнення освіти до Парижа, написав там