Дадаїсти першими поклалися на Випадок як на головний робочий інструмент. Художники стали кидати на полотно фарби, надаючи барвистій речовині і силі кидка самим утворювати ірраціональні конфігурації. Сам творець розглядався при цьому як знаряддя, маріонетка якихось світових сил. Сюрреалістичне відношення до несвідомого, до стихії хаосу прямо виростає з дадаїстського "посіву". Однак спрямованість творчої активності в сюрреалістів була іншою : не просто руйнівної, а творчої, але через руйнування.

Отже, по-думці Макса Ернста (одного з основоположників сюрреалізму) - одним з перших революційних актів сюрреалізму було те, що він наполягав на чисто пасивній ролі так називаного автора в механізмі поетичного натхнення і викривав усілякий контроль з боку розуму, моралі і естетичних розумінь. Щоб звільнитися від "контролю розуму" сюрреалісти застосовували два види прийомів. Це були чисто механічні методи "полювання за випадковістю" (наприклад, підкладали під лист папера шорсткуваті поверхні і натирали папір сухими фарбами, одержуючи при цьому фантастичні конфігурації, що нагадували зарості фантастичного лісу - техніка "фроттажа").

Ведучі майстри не могли задовольнитися такими примітивними методами. Вони домагалися і внутрішньої, особистісної ірраціональності, відключення розуму на рівні психічного життя. Для цього практикувалися своєрідні форми зорового самогіпнозу. "Заворожлива" сила, як відомо, виявляється при тривалому спостереженні мов полум'я, руху хмар і т.п.

Перехід від "механічних" прийомів до "психічних" (чи психоаналітичним) поступово захопив усіх ведучих майстрів сюрреалізму.

Андре Массон сформулював три умови несвідомої творчості:

1 - звільнити свідомість від раціональних зв'язків і досягти стану, близького до трансу,

2 - цілком підкоритися неконтрольованим і внерозумним внутрішнім імпульсам,

3 - працювати по можливості швидко, не затримуючи для осмислення зробленого.

Під цими рекомендаціями міг би підписатися і Сальвадор Далі.

Сам Далі покладав великі надії на звільняючу силу сну, тому приймався за полотно відразу ж після ранкового пробудження, коли мозок ще цілком не звільнився від образів несвідомого. Іноді він уставав серед ночі, щоб працювати.

По суті справи, метод Далі відповідає одному з фрейдовських прийомів психоаналізу: записування сновидінь якомога швидше після пробудження (вважається, що зволікання приносить із собою перекручування образів сну під впливом свідомості).

Для розуміння філософії сюрреалізму і феномена Далі, у

особливості, необхідно зупинитися на філософії несвідомого, тобто на ідеях Зиґмунда Фрейда у відношенні мистецтва.

Сюрреалізм і фрейдизм

Фрейдистські погляди настільки були засвоєні багатьма лідерами сюрреалізму, що перетворилися в їхній спосіб мислення. Вони навіть не згадували про тім, з якого джерела узятий той чи інший чи погляд підхід. Так, Макс Ернст розвивав свою зорову уяву, споглядаючи предмети примхливої, ірраціональної форми. Тим самим він розуміється використовував ради Леонардо да Вінчі - але, безумовно, вони були сприйняті через призму Фрейда, що по-своєму інтерпретував цю схильність до завороженого споглядання розводів на старій чи стіні вигадливих скель, що збуджують в уяві несподівані образи і комбінації. Чисто "фрейдистским" методом користався і Далі, що писав картини в ще не що зовсім прокинулося стані, перебуваючи хоча б частково у владі сновидіння, про що вже говорилося раніш.

Довіра до ірраціонального, преклоніння перед ним як перед джерелом творчості було в Далі абсолютним, що не допускає ніяких компромісів. "Усі мої домагання в області живопису полягають у тому, щоб матеріалізувати із самою войовничою владністю і точністю деталей образи конкретної ірраціональності"(3).

Це, по суті справи, клятва вірності фрейдизму. Вважається і не без основ, що саме Сальвадор Далі був чи ледве не головним провідником фрейдистских поглядів у мистецтві ХХ століття. Не випадково він був єдиним із сучасних художників, хто зумів зустрінеться зі старим, хворим і замкнутим Фрейдом у його лондонському будинку в 1936 році. У той же самий час Далі удостоївся схвального згадування Фрейда в його листі до Стефану Цвейгу - теж випадок унікальний, оскільки Фрейд зовсім не цікавився сучасними йому плинами живопису.

По визнанню Далі, для нього світ ідей Фрейда означав стільки ж, скільки мир Священного Писання означав для середньовічних чи художників мир антиний міфології - для художників Відродження.

Проявом цього внутрішнього зв'язку є і та обставина, що Далі часто цитує, перефразує, переказує думки Фрейда у своєму "Щоденнику". Приміром, Далі пише: "Помилки завжди мають у собі щось священне. Ніколи не намагайтеся виправляти їх. Навпаки: їх варто раціоналізувати й узагальнювати. Після того стане можливим сублімувати їхній"(3). Це одна із самих загальновідомих ідей фрейдизму, відповідно до якої помилки, обмовки, гостроти - суть неконтрольовані викиди киплячої, що бродить матерії підсвідомості, що у такий спосіб прориває застиглу кірку "Его". Не дивно тому, що "Щоденник" відкривається цитатою Фрейда. Далі відносився до Фрейда, по суті справи, як до духівника і ніколи ні в чому не виявив неслухняності, не засумнівався в жодному слові.

Далі дозволяв собі бути нешанобливим до кого завгодно, він доходив до меж сюрреалістичної розкутості, апелюючи у своєму живописі чи словесних висловленнях до яких завгодно "володарів дум".

Серед великих людей він почитав беззастережно одного тільки Фрейда - подібно тому як серед родичів і близьких людей він ніколи не зачепив одну лише "Галарину". Можна привести й інші приклади шанування Фрейда Сальвадором Далі й інших сюрреалістів. Ідеї віденського психолога і мислителя мали особливий сенс для цих людей, тому що фрейдизм був