Для сюрреалізму в тім виді, як його сповідав Далі, немає ні політики, ні інтимного життя, ні естетики, ні історії, ні техніки і нічого іншого. Є тільки Сюрреалістична Творчість, що перетворює в щось нове всі те, до чого воно доторкається.

Далі доторкався буквально до усьому, що було істотно для людини його часу. Його картини не обійшли таких тим, як сексуальна революція ("Загадка бажання", "Великий мастурбатор") і громадянські війни ("Обличчя війни", "Передчуття громадянської війни"), атомна бомба ("Ядерний хрест") і нацизм ("Загадка Гітлера"), католицька віра ("Розп'яття", "Христос св. Іоанна") і наука, класичне мистецтво музеїв і навіть готування їжі. І майже про усьому він висловлював щось немислиме, щось шокирующее практично всіх розсудливих людей. І цей виклик був не тільки його особистою справою, це було метою сюрреалізму. Далі дійсно був сюрреалістом до мозку кіст. У сюрреалістичні образи перетворювалося усе, що він чи робив говорив. Далі всерйоз пестував і культивував своє сюрреалістичне "Я" тими самими способами, що особливо цінувалися і шанувалися всіма сюрреалістами. В очах "розумних і моральних" людей радикальна філософія сюрреалізму, узята зовсім серйозно і без усяких застережень (як у Далі), викликає протест.

У тім чи іншому ступені Далі обійшовся зухвало, провокаційно, парадоксально, нешанобливо буквально з усіма тими ідеями, принципами, цінностями, явищами і людьми, з якими він мав справу. Це відноситься до політичних сил ХХ століття, до власної родини, до правил пристойностей, до картин старих майстрів. Він взяв ідеї сюрреалізму і довів їх до крайності. У такому виді ці ідеї дійсно перетворилися в динаміт, що руйнує усі на своєму шляху, що розхитує будь-яку чи істину принцип, якщо вони спираються на основи розуму, порядку віри, чесноти, гармонії, ідеальної краси - усього того, що стало в очах радикальних новаторів мистецтва і життя синонімом обману і безжиттєвості. Парадоксальні судження Далі про мистецтво приводили в лють як прихильників радикального авангардизму, так і консерваторів-традиціоналістів. З однієї сторони він проповідував "музейний стиль" у живописі, а з іншого боку - пропонував зруйнувати історичний центр Барселони, щоб постоить на цьому місці місто майбутнього. Далі настроїв проти собі своїх друзів-сюрреалістів, що стали його всерйоз заперечувати і спростовувати.

Але безглуздо дорікати Далі в непослідовності, тому що алогізм і ірраціональність - його програма і його стихія. Саме такий був метод творчості Далі й у житті, і в мистецтві. Він схожий на ризикований експеримент зі змістами і цінностями європейської традиції. Далі немов випробує їх на міцність, зіштовхуючи між собою і вигадливо з'єднуючи непоєднуване. Але в результаті створення цих дивовижних образних і значеннєвих амальгам явно розпадається сама матерія, з якої вони складаються. Далі небезпечні для тихого і затишного пристрою людських справ, для людського "добробуту", тому що він дискредитує зміст і цінності культури. Він дискредитує і релігію і безбожництво, і нацизм і антифашизм, і поклоніння традиціям мистецтва, і авангардний бунт проти них, і віру в людину і невір'я в нього.

Висновок

Очевидно, можна затверджувати, що задача вивчення основ сюрреалізму не є чисто мистецтвознавча чи чисто літературознавча чи кінознавча задача. Сюрреалізм у дійсності є не плин у мистецтві, а саме тип мислення, система ментальности, спосіб взаємодії зі світом і, відповідно, стиль життя.

Коли один з журналістів запитав Сальвадору Далі, що ж таке сюрреалізм, художник відповів: " Сюрреалізм - це Я".

Список використаної літератури

1. А.К.Якимович "Сюрреалізм і Сальвадор Далі": Вступна стаття. "Щоденник одного генія" М.: "Мистецтво", 1991, с.5-43.

2. Радянський енциклопедичний словник. М:"Радянська енциклопедія", 1980.

3. Сальвадор Далі."Щоденник одного генія". М:"Мистецтво" 1991.

4. Ф. Ніцше. "Твору в двох томах", т.2, М:"Думка", 1990.