Жанрова характеристика казок. Казки про тварин.

Цей вид українських казок належить до найдавнішого виду народного епосу, зародився він ще в докласовому суспільстві і був органічно пов’язаний з виробничою діяльністю первісної людини. Поступово втрачалися елементи магічності, анімалістичності, міфологічності і подібні твори набували форми захоплюючих повчальних байок /14;15/. Такі народні казки, без сумніву, були найкращим матеріалом для пізнання дитиною реального життя, реальних стосунків між людьми /16;47/.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні /15;28/. Чимало казкових героїв набули алегоричного значення, символізують певну рису поведінки чи діяльності. Так, наприклад, лисиця стала символом хитрості, підступності, вовк – жорстокості, заєць – полохливості, кінь – працьовитості, собака – вірності. Анімалістичні казки реалістично відтворюють життя і побут народу, його мрії і сподівання, збуджують фантазію дитини, розширюють її уявлення про світ, вчать життєвому досвіду, виховують чесність, правдивість, взаємодопомогу, товариськість /14;45/. Так, казка “Рукавичка” розповідає про невластиві звірям умови життя: у загубленій рукавичці, як у хаті, зібралися жити сила-силенна тварин, які значно більші від самої рукавички. Всі вони розмовляють людською мовою і поводяться як люди. Що ж допомогло їм вміститися у маленькій рукавичці?