Реферат на тему:

Розвиток грецького театру. Творчість Есхіла, Софрона та Евріпіда

Класичний період. У класичний період особливого роз витку набуває драматургія. Виникнення грецького театр було пов'язане з культом бога виноградарства та виноробства Діоніса. Свята на його честь супроводжувались виставами, що розповідали про страждання, загибель та воскресіння Діоніса. Актори виступали в козячих шкурах і тому цей жанр дістав назву «трагедія», тобто «пісня козлів» З часом для вистав в Афінах, а пізніше і в інших містах Греції, були споруджені відкриті амфітеатри зі сценами — театри.

«Батьком трагедії» греки вважали великого драматурга афінянина Есхіла (525—456 рр. до н. е.). Він є автором близько 80 п'єс, з яких збереглися сім. Найбільш відомого його трагедія — «Прометей закутий». Вона розповідає пре мужнього титана Прометея, який викрав у богів вогонь дав його людям, за що був жорстоко покараний Зевсом Образ Прометея став символом сили духу, незламної мужності. Молодшим сучасником Есхіла був Софокл (496— 406 рр. до н. е.). До нас дійшли повні тексти лише семі трагедій зі 120—140, що їх він написав. Головна ідея творів Софокла — безсилля людини перед долею, державною владою. Він зображав своїх героїв ідеальними людьми, як мужньо гинуть у зіткненні з безжальною долею. Найвідоміші його трагедії — «Антігона», «Едіпцар». Родоначальником психологічної драми був Евріпід (480—406 рр. де н. е.). З численних творів, які він написав, збереглися сімнадцять, серед них трагедії «Медея», «Іпполіт», «Іфігень в Тавріді», «Електра», драма сатирів «Кіклоп». Якщо Софокл, на думку греків, зображував людей такими, яким вони повинні бути, то Евріпід змальовував їх такими, яки ми вони є насправді. Людське життя, на його думку, залежить не від сліпої долі, а від характеру людини, вчинків пристрастей, які можуть привести її до загибелі.

У Греції велике значення мала драматична поезія, слово «драма» озна-чало по-грецьки акцію. Назва трагедії походить від «трагос» - козел, а комедії—від «комос оде» — весела пісня. Початки драми постали під час свят на честь Діоніса, ко-ли хор, перебраний у козлячі шкіри, в діалогах зображував різні сцени з життя бога. Ці вистави відбувалися спочатку коло жертовника Діоніса, потім перенесено їх окре-мих театрів.

Грецький театр був під го-лим небом. Місця для гля-дачів будовані були у формі півкола Й підіймалися тераса-ми чимраз вище догори.

Вдолі був вільний майдан у вигляді кола, т.зв. орхестра; тут стояв жертовник, а при ньому уставлявся хор, що завжди брав участь у виставі Напроти глядачів стояв буди-нок для вистав. Його фронтова стіна мала троє дверей, а по боках — галереї, оперті на колони. Перед цим будником, на вільній сцені, актори відігравали свої ролі. Спеціальних декорацій і куртин не було.

Драматичне мистецтво розвинули до найвищого рівня три грецькі драматурги. Перший з них, Есхіл (525—456 рр. до Хр.), був афінянин, брав участь у боях із персами під Марафоном і Саламіном, але потім перенісся на Сицилію. Він нависав 90 драм, з яких залишилося сім: «Сплутаний Прометей», «Семеро проти Фів», «Перси», «Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди»,«Молільниці». Теми для своїх тво-рів він брав із міфологи і давніх переказів. Акція в нього проста, а головна думка та, що боги все описуються люди-ною. Другий драматург — Софокл (496—406 рр.), також афінянин, був урядовцем Морського союзу й мак велику пошану в Афінах. Залишив поверх 100 творів, а в драматич-них конкурсах взяв першу нагороду 50 разів. Збереглися його драми: «Аякс», «Електра», «Антігона», «Король Едіп», «Едіп на Колоносі», «Трахішйки», “Філоктет”. Його твори відзначалися незцичайною ясністю й гармонією будови. Теми брав із первісних переказів, але вмів чудово передавати психоло-гію своїх героїв і розвивав глибокі етичні ідеї. Третій великий драматург —Еврипід (480—406 рр.)народився на острові Саламін, помер при дворі короля Археям в Македонії. З 90 його драм дійшло до нас 19. Найважливіші з, них:. «Медея», “Орест”, «Андромаха», «Безумний Геракл», «Едектра», «Іфігенія в Тавриді», «Іфігенія в Авліді», «Вакханки», «Кіклоп». Еврипід залюбки досліджував таємні відрухи людської душі майстерно зображував людські пристрасті та конфлікти, Що в них виходили.

Найвизначнішим автором комедії був Аристофан (450—387 рр.). Він спеціалізувався на політичній комедії р гостро виступав проти від'ємних явищ афінського життя. У «Лицарях» піддав вів безмилосердний критиці демагога. Клеона та юрбу, що піддавалася під його провід, у «Хмарах» висміював софістів, у «(Птахах» — неконсеквентну політику Афін. З 44 його комедій уціліло 11.

Театр класичного періоду Греції був державною установою, і ті твори, що ставилися в ньому, мали виконувати виховну функцію. В театрі треба було де-монструвати приклади, варті наслідування, тому заборонялося показувати насиль-ство та вбивство.

В елліністичну епоху театр продовжує розвиватися. Чільне місце в ньому посідає комедія, представником якої є Менандр (IV—III ст. до н.е.). Вона має побутовий характер, викликає інтерес до приватного, а не суспільного життя.

Функції театру також змінюються. Якщо в класичній Греції театр повинен був повчати і виховувати, то тепер його завдання полягає в тому, щоб розважа-ти глядача.

Приміщення давньогрецького театру являло собою зразок високої митець-ко-технічної організації. Лави, розташовані амфітеатром, звичайно вирубували просто в скелі. Біля підніжжя пагорба влаштовували оркестру — місце для акторської гри, споруди вражали прекрасною акустикою. Всі ролі в давньогрець-кому театрі грали чоловіки. Оскільки з великої відстані міміка акторів не сприй-малася, останні використовували вже згадані маски, які дещо перебільшено відображали той чи інший душевний стан