Складові літературознавства та механізм цілісно-системного дослідження - вважаючи, що зазначені закономірності – предмет насамперед філософії, того її �...

Стаття - Складові літературознавства та механізм цілісно-системного дослідження

вважаючи, що зазначені закономірності – предмет насамперед філософії, того її розділу, який називають “теорією пізнання”. В радянські часи існувала навіть “негласна заборона” широко вивчати такі закономірності на матеріалі літератури, тим більше художньої. Винятком були хіба що такі спеціальні науки, як природничі (фізика, ядерна фізика, астрономія, хімія, біологія) і деякі суспільствознавчі, насамперед, звичайно, політекономія. Між тим їх об’єкти порівняно важче піддаються такому дослідженню, ніж об’єкти літературознавства, які н а о ч н о відкривають свої природні складові (на всезагальному рівні – це, нагадаємо знову, “окреме-однакове” і “одиничне-особливе-загальне-всезагальне”). Зв’язки між ними – структурні й системні, співвідносні й взаємодійні, з боку будови і з боку розвитку об’єкту – за с у т т ю своєю також ці самі, бо вони в с е з а г а л ь н і. Їхня функційна спрямованість і робить їх методологічним і методичним інструментом (шляхом і засобом) пізнання. Відмежоване використання якоїсь окремої закономірності чи декількох виводить дослідника всього лише на частково-системний рівень наслідків. Навпаки, використання їх з обов’язковим збереженням цілісної єдності між усіма закономірностями – це рівень цілісно-системного дослідження. А цілісна їх єдність виглядає, виявляється, як двоступенева “с і т к а” зв’язків суворо певних складових будови і розвитку об’єкту як цілого [11, 199-244].

Половина цієї “сітки” – це “сітка” двоступеневої б у д о в и об’єкта як цілого – і була використана нами у дослідженні проблеми основних складових категорії “літературознавство”. З опорою на цю “основу” й доведено, що літературознавство як наука на першому ступені своєї будови – це єдність “практичного” і “теоретичного літературознавства”, а на другому ступені будови – єдність чотирьох наук: “літературна критика-історія літератури-теорія літератури-методологія літературознавства”.

Словесний виклад використаної половини “сітки” всезагальних законів “цілого” будь-якого об’єкту зводиться до наступного:

Цілісна б у д о в а об’єкта не є хаотичним явищем, вона обов’язково с т у п е н е в а, тобто має ступені будови, а відповідно є ступені проникнення в будову, ступені пізнання будови. На кожному ступені є своя сувора цілісна кількість складових. Двоступенева “сітка” так називається, оскільки містить д в а ступені будови. Це найменша цілісна кількість ступенів за єдино природним – б і н а р-н и м поділом органічного об’єкта. На першому ступені через свою бінарність будова об’єкта відкриває цілісно неодмінно д в а свої аспекти (дві складові), які є протилежними й рівноправними відносно свого ступеня. Вони органічно взаємодоповнюють одне одного, перебуваючи тим самим у гармонії, що є найглибшим (суттєвим) критерієм справедливості поділу. Одна складова тут – “окреме” в об’єкті, друга складова, навпаки, - “однакове” в об’єкті. Разом вони пояснюють “ціле об’єкта”, яке є “єдністю протилежностей”. На д р у г о м у ступені цілісна будова об’єкта виникає через подальше бінарне розчленування двох отриманих (на першому ступені) складових. “Окреме” обертається тут на взаємовідношення “одиничного” й “особливого” в об’єкті. У свою чергу “однакове” – це взаємовідношення “загального” і “всезагального” в об’єкті, що досліджується цілісно. Отже, тепер видно, що разом цілісна будова об’єкта на другому ступені – це взаємовідношення ч о т и р ь о х складових, яке виглядає як “л а н-ц ю г” протилежностей: “одиничне-особливе-загальне-всезагальне”.

Перша (одиничне) і четверта (всезагальне) складові – це крайні сторони об’єкта, вони повністю, цілісно протилежні, про що свідчать і назви. Між ними в об’єкті розташовуються два інші аспекти: другий (особливе) і третій (загальне). Це тому, що вони між собою не крайні, не повні, не цілісні, а часткові протилежності. Тому вони – опосередковуючі складові (між крайніми складовими) в єдиному ланцюгу на другому ступені цілісної будови об’єкта, тобто розташовуються м і ж першою і четвертою складовими як поступовий перехід однієї крайності в протилежну.

Таким є словесний виклад половини зазначеної “сітки” (будови об’єкта як цілого), використаної нами під час цілісно-системного дослідження. Ця половина – не відмежована від другої половини, вона г а р м о н у є з нею повністю, цілісно і безмежно, однак вона “присутня” в ній приховано.

Взаємозв’язки між отриманими д в о м а (на першому ступені будови) і чотирма (на другому ступені) складовими будови зазначені нами вище і проілюстровані на прикладі вирішення наукової проблеми складових літературознавства – проблеми, яка не могла бути об’єктивно з’ясована на частково-системному рівні протягом усього ХХ століття.

Так само недостатньо, частково вирішувалася раніше і проблема місця сучасної компаративістики в межах “літературознавства”.

Лише в найостанніший час на ближніх підступах до цілісно-системного рівня розвитку науки стало відомо, що компаративістика, як пише Анатолій Ткаченко, не є розділом історії літератури, “як можна прочитати у багатьох словниках”, і не є розділом теорії літератури. Вона, доводить дослідник, є “розгалуженням л і т е р а т у р о з н а в с т в а” [14, 10].

Таке визначення місця компаративістики стане сприйматися чіткіше, якщо звернути увагу, як саме літературознавство в цілому розгалужується на іншій базі, ніж та, що була використана нами вище, – на базі не будови, а, навпаки, р о з в и т к у об’єкта, що досліджується.

Це зовсім інша

Сторінки: 1 2 3 4 5