Якщо ця наука (нашими зусиллями, звичайно) концентрує увагу на своєму сучасному стані з його будовою і всіма особливостями, вона виказує себе як “с у ч а с н е літературознавство” (про його будову з її чотирма складовими й велася мова).

Якщо ж літературознавство (нашими зусиллями) концентрує увагу на тих чи інших етапах свого і с т о р и ч н о г о розвитку – воно виказує себе як “і с т о р и ч н е літературознавство”, або, інакше, як “історія літературознавства”, що займається вивченням літературознавчих думок і концепцій м и н у л о г о в їх порівнянні між собою, тобто вивченням історії “літературної критики”, історичним розвитком “історії літератури”, історією “теорії літератури”, історією “методології літературознавства”. Саме підхід порівняння і зафіксований терміном “компаративістика”. Методом цієї науки раніше був, як пише Анатолій Ткаченко, метод компаративізму у вигляді “емпіричних зіставлень окремих літературних фактів” [14, 10], а в ХХ столітті поступово набув вигляду частково-системних зіставлень окремих літературознавчих фактів.

Таким чином, її, компаративістики, майбутнє – це також поступовий перехід на цілісно-системний рівень свого історичного розвитку.

Основним доказом справедливості переконань А.Ткаченка на функцію сучасної компаративістики, яка стала (знову повторимо його слова) “розгалуженням л і т е р а т у р о з н а в с т в а” [14, 10], здатне бути конкретне звертання до д р у г о ї п о л о в и н и “Двоступеневої сітки” об’єкту як цілого.

Перша половина цієї “Сітки” була нами вище словесно представлена. Що ж до словесного відтворення д р у г о ї половини “двоступеневої сітки”, яка містить вже не складові будови, а ф о р м и р о з в и т к у об’єкта як цілого – це інше питання. Воно так само важливе для засвоєння методології цілісно-системних досліджень, але потребує спеціального місця для викладу.

Оскільки мова йде про всезагальні закони будови і розвитку “цілого” в об’єкті, друга половина цієї “сітки” також є найкращою (тобто адекватною природі кожного об’єкта) основою досліджень у будь-якій науці.

Література

Абрамович Г.Л. Введение в литературоведение. – М.: Просвещение, 1975.

Астрономия. Методология. Мировоззрение. – М.: Наука, 1979.

Боряз В.Н., Солопов Е.Ф. Философские вопросы химии. – Л.: Наука, 1976.

Бушмин А.С. Наука о литературе: Проблемы. Суждения. Споры. – М.: Наука, 1984.

Введение в литературоведение / Под ред. Г.Н.Поспелова. – М.: Высш. шк., 1983.

Волинський П.К. Основи теорії літератури: Вступ до літературознавства. – К.: Рад. шк., 1967.

Галич О.А., Назарець В.М., Васильєв Є.М. Загальне літературознавство. – Рівне: б/в, 1997.

Готт В.С., Сидоров В.Г. Философия и прогресс физики. М.: Наука,1986.

Козлов А.В., Козлов Р.А. Азбука літературознавства. – Тернопіль: б/в, 1997.

Краткая литературная энциклопедия: В 9 т. – М.: Энциклопедия, 1962-1978.

Мольчак Я.О., Удалов В.Л., Зубович В.С. Глобальні катастрофи: вчора, сьогодні, завтра. – Луцьк: ВАД, 1998.

Рьюз М. Философия биологии. – М.: Прогресс, 1977.

Тимофеев Л.И. Основы теории литературы. – М.: Просвещение, 1976.

Ткаченко Анатолій. Мистецтво слова / Вступ до літературознавства. К.: Правда Ярославичів, 1998.

Удалов В.Л., Зубович В.С. Цілісно-системний метод пізнання, дослідження і практичної діяльності. – Книга 1. – Луцьк.: ВАД, 1996.

Удалов В.Л. Теорія літератури: цілісно-системний рівень. – Частина 1. – Луцьк.: ВАД, 1995.

Українська літературна енциклопедія. – Т. I - III. – К.: УРЕ, 1988 – 1995.

Фридлендер Г.М. Методологические проблемы литературоведения. – Л.: Наука, 1984.

Философские проблемы астрономии ХХ века. – М.: Наука, 1979.

Храмова В.Л. Целостность духовной культуры. – К.: Феникс, 1995.