Реферат

На тему:

„Структуралізм і літературознавство”

Структурний аналіз художніх оповідних текстів.

Перша модель структурного аналізу оповідного тексту.

Структуралізм виходив з того, що неусвідомлена діяльність розуму полягае в наданні форм змістові, ці форми однакові для вcix типів мислення i виявляються в символічному функціонуванні мови. Тому Необхідно підійти до підсвідомої структури», що лежить в основі кожної інституції, писав Леві Строг. Вперше аналіз «підсвідомої структури» здійснив російський вчений-фольклорист В.Пропп у своему дослщженш «Морфологія казки» (1928). Вивчаючи чарівні казки, він помітив, що суть їх пов'язана не з персонажами, які лише по-новому позначаються (Морозко, Кощій, ведмідь та iн.), а з тим, що piзнi персонаж1 здійснюють однакові вчинки. Згодом Пропп став аналізувати й iншi казки з позиції дій персонажів загалом. Так шляхом входження в матеріал, а не шляхом абстракції, народився простий метод вивчення казки за вчинками дійових oci6, які він назвав функціями. Поняття «функція» — як вчинок дійової особи, трактова-ний з огляду на його значения для розвитку дії, — стало одним i3 найголовшших в аналітичному метод1. Пропп також помігив, що функції можна розмістити попарно. А в казці майже нічого нового не відбувається, вони однотипні за своєю будовою, за неймовірною різноманітністю розповідання прихована «певна єдність»: «Виявилося, що функцій мало, форм ix багато, послідовн1сть функщй завжди однакова, тобто постала картина див-ної закономірност1». На цій підставі він зробив висновок, що в основі чарівних казок реально icнyє невиди-ма композиційна схема, що якнайрізноманітніше реалізується в оповіді. Так через дослідження матеріалу був народжений самим матеріалом метод вивчення оповідних жанр1в за функціями дійових oci6. Цей метод i став першою моделлю структурного анал1зу.

Дослідження В.Проппа з'явилося на тлі розгортання російської формальної школи у літературознавстві, яка в oco6i її провідних теоретиків (В.Шкловський, Б. Ейхенбаум, Ю. Тинянов, Р. Якобсон) прагнула подолати інтуїтивізм у науці про літературу, вказавши на обмеженість та недоліки психолойчної та культурно-icторичної шкіл. Сформулювавши власне бачення об'екта дослідження, згідно з яким літературознавство не повинно вивчати психологію людини, соціальну та метафізичну проблематику тощо, оскільки це є об'ектом і інших досліджень, формалісти вважали за необхідне відднайти літературний об'ект, так званий чистий літературний факт, «літературність» — те, що робить твip літературним твором. Літературознавчим об'ектом ста-ла динамічна формальна конструкция розповідання. Фабула i сюжет співвідносилися як анонімна істор1я, що переходить з одного тексту в шший, не становлячи особливого інтересу, та індивідуальна робота з ii розпо-відання. Сюжет, по cyтi, деформує фабулу, щоб зробити її відчутною.

В. Шкловський вважав, що зм1ст літератури повин-на становити еволюція літературних форм. Концептуальним принципом художньої побудови вважали затрудненість, тобто відчуття форми, що й мобілізує читацьку активність, а домінуючим стимулом художньої діяльності — полеміку з попередниками, відштовхування від вже виявленої форми, стереотипних художнix прийом1в тощо. Формальний анал1з став основою наукової поетики, яку протиставляли інтерпретації — інтуїгивному осмисленню твору. Сформульован1 Проп-пом принципи постформального (структурного) дослі дження підтримали французькі структуралісти, які трактували їx як концепцію «єдиної казки» i «ланцюга вapiaнтів».

Критично i продуктивно засвоївши відкриття Проп-па, JIeвBi-Строс вважав, що воно викликатиме захоплення i безмежну вдячність структуралістів, які були його послідовниками, часто caмi того не відаючи. У Франції л1тературознавчий структуралізм став основою «нової критики» — загального лігературознавчого руху 60-х рок1в XX ст., до якого ввійшли феноменологічна крити-ка, фройдистська «психокритика», «генетичний струк-турал1зм» та ншi напрями. Невдовзі цей літературознавчий авангардизм охопив усю Європу. Пропп не думав, що його метод вивчення казки за функціями дійових oci6 може бути придатний до лігератури, адже там, де мистецтво стає цариною творчості генія, застосування точних метод1в, на його думку, може дати позитивні результати тільки тоді, коли вивчення повторностi буде поєднуватися з вивченням одиничності. До яких класифікацій не були б залучені «Божественна комедія» або трагедії Шекспіра, геній Данте i геній Шексшра неповторні, твердив науковець, i обмежуватися в їx вивченні точними методами не можна. Турбувало Проппа й те, що сформульовані ним поняття при перек-ладі втрачають первинну сутність, несправедливою вважав критику свого методу як формалістського. Але йо-го дослідження все ж завдячуе популярністю західних наук, де воно супроводжувало розгортання л1тературознавчого структурал1зму, який став революційним проривом в осягненні літературного матеріалу.

Структурний метод, спрямовании проти реалистичного мімезису, став своєрідним продовженням формал1зму. Адже французьськi структуралісти, як i російські формалісти, прагнули вивести лггературознавство з позитивістського спрямування, коли твip пояснювався на основі зовшшнього фактажу — індивідуальної біографїї автора, соціальних, історико-культурних обставин тощо. Вони розпочали пошуки літературності — чистого, абстрактного літературного факту.

Але тепер ця «літературність» постала через поетику несвідомої мови літератури як універсальної структури: форма i зм1ст не були протиставлені, а однаковою мipoiю підтверджували її загальне функціонування.

Проблема твору у структурному аналізі.

Літературознавці-структуралісти особливу значущість твору розглядали як вияв маніфестуючої загальної, абстрактної структури. Оскільки художн1й твip, на їхню думку, проектуеться на дещо приховане, яке є не зовнішньою структурою, а структурою самого лггературного дискурсу, то кожний конкретний текст постає інваріантом, що дае змогу описати феномен літгературності як універсального закону «несвідомої мови» лігератури. Структура (мова) як «універсальне установлен-ия» перебувае в певному конфлкіті з твором як індивідуальним мовленням: з одного боку, твip опиняється під владою структури (мови), а з іншого — як індивідуальний акт свободи прагне вирватися з-під цієї владини,загрожує структурі різними деформаціями.

Механізм паразитування вторинного знака на первинному за допомогою конотації виявляє piзнi можливості реалізації ідеології. Вона формуеться в