Сто плах перейди, серцеокий,

сто плах, сто багать, сто голгоф,

а есе оступають мороки

і все твій поріг зависокий,

бо світ розмінявся на кроки

причаєних надкатастроф.

З виболених переживань в'язня совісті постає найбільш насичена душевним досвідом і пориванням до висот Господнього провидіння книжка В.Стуса «Палімпсести», де інтерес поета до морально-етичного статусу людини охоплює майже всі твори і все частіше поєднується із сповіддю душі. Він стверджує, що в країні насадженого атеїзму і нищення духовних основ нації, і квітка процвітає «в три скрики барв, три скрики божевіль!..» Заслання на Колиму смертельно стискає душу і тіло поета «бо в горлі застуда, у грудях пітьма, і світ обступає стокрик - Колима». Полегшу приносить хіба що звертання до Господа: «Ще трохи краще край Господніх брам людська душа себе відчути може». Він стурбований і власною долею, коли «з семи небес упав сторч головою» і відповідає собі, що все-таки над ним є десь і небо, і світло, що постануть у судну днину. Як завжди, мужності і сили витримати йому придає отча земля, Україна:

На всерозхресті люті і жаху,

на всепрозрінні смертного скрику

дай, Україно, гордого шляху,

дай, Україно, гордого лику.

Розглядаючи власну долю на засланні «як смертеіснування й життєсмерть», поет замислюється над тим, чи його праведна дорога знайде продовження у рідних, друзів і дітей. Він вірив у добре майбутнє власної долі, України і найпаче тих духовних принципів, які він відстоював і які мали б формувати душу нової людини. Тому звертання до власної душі і взагалі до людської душі в його поезії також проходить як наскрізна тема. В центрі душа високих морально-етичних принципів, яка діє за покликом совісті, яка розмовляє з Господом. І цією рисою поетичного дару В.Стус споріднений з Т.Шевченком, І. Франком, Л.Костенко, В.Симоненком, І.Калинцем поетами, що безкомпромісно відхилили сатанинське зло, окрутенство, безпам'ятство. В одному із своїх віршів поет буквально перераховує і відхиляє ті людські пороки, що кладуть негативну печать і на людину, і на природу:

Спаскуджене парсунами п'яниць,

розпусників, повій, заброд,

ссавущих і пришелепуватих землячків,

це грішне без гріха глухе містечко

тряслось, гойдалось, мов драговина,

під шептами байдужих баляндрасників,

волівши догодити всім і вся —

яким війнуло холодом на мене

в цій вичужілій вітчині, отут,

де край мені здавався серцем серця,

а стогін крові - обрій знакував!

Становище України, якою розпоряджалися чужинці, поет прирівнює до стану смерті - «Нема мені коханої землі, десь під грудьми пече гірка калина, сміються божевільна Україна у смертнім леті на чужім крилі». В запропонованій для нації смерті, поет передчуває і власну смерть, написавши пророчого вірша, немовби за його кресленням вершилася і вершиться його свята доля:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземна уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої очі

і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Майже кожен рядок цього твору позначений печаттю яснобачення і правди. Чи могла бути іншою судьба такого поета?

Лінія характерніших ознак і рушіїв поетичної снаги В.Стуса з домінантою совісливості як критерію життєвих оцінок і вчинків поета, дещо перебрала на себе можливості говорити про нього на інших параметрах, оскільки його творчість є незглибимим джерелом досліджень - від психологічного феномена поетового покоління до зв'язків з представниками світової культури. Про це є кому писати і вже пишеться. Громадянський подвиг В.Стуса має певну прикметність у контексті правового змагання за світовий поступ, за достойне існування і співжиття всіх чесних людей світу. Він був, як це не парадоксально звучить, зразковим в’язнем сумління, в’язнем совісті, його заява «Я звинувачую КДБ» є важливим документом в історії України. Ми повинні подбати, щоб про В.Стуса, .як поета і жертву, закатованого тоталітарною системою, заговорив світ, як про Ніколу Вапцарова, Кочо Раціна, Мусу Джаліля. Форматом свого громадянського подвигу, двадцятирічним спротивом тоталітаризмові, В.Стус безумовно перевищує названих поетів і героїв боротьби з фашизмом. З творчого боку у нього так багато рядків, що завбачанні молитвенно стверджували прийдешність нового, кращого світу - українська державна незалежність є, очевидно, найблаженнішим підтвердженням поетових сподівань:

Дослідникам поетичного дару В.Стуса доведеться аналізувати не тільки тонкі структурні моделі на досить вигідному тлі ідейно-тематичної характерності новатора ліричних ситуацій і несподіваних лексем, але й розкрити творчу психологію поета, принципи його психосинтезу, спонтанну гру мислеформ, їх перетікання, спалах, теплоту, зворушливість, снагу дії, яка так мобільно вібрує в словах, поміж словами, доконечно поміж рядками і навіть поміж його поезіями в цілому. Траплялася і споневіра – яке її місце, які її джерела. Незважаючи на те, що жорстока тюремна реальність продиктовувала йому круту волю, вірші поета витікали з його душі, як із джерела небесних, вібрацій, з джерела болю, з прагнення жити вищим духовним смислом буття, звідси у нього густа щільність слова, рясний вертикальний психосинтез, лірична плавкість. За ліричними асоціаціями природність його поезій мені дещо пригадує лірику