Сподіваюсь, що якби П.Тичина ознайомився з цим есе, він би не заперечував опонентові. П.Тичину за його громадянську сполоханість або й трагічну недалекоглядність «пробирали» ще гостріше, за кордоном, звичайно. Ми ж ведемо мову про природню властивість лірики П.Тичини, яка і зворушувала, і надихала В.Стуса, без чого він не вбачав би смислу своєї критичної уваги.

Тоталітарний режим забороняв не тільки поезію В.Стуса, але й ті принципи, які сповідував він і поети його кола. Знаємо, що ряд здібних авторів в ті часи залишили перо. В.Стус своєю активністю і ясним поглядом в майбутнє виповнював цілі галявини громадянської лірики поезією високого духовного злету, всупереч літературі кон'юнктурній, крутійській. Надто важлива роль В.Стуса і в зміцненні традицій патріотизму, відомого з часів Київської Русі, оновлюваного мудрістю К.Острозького, жертовністю І.Вишенського, І.Котляревським, М.Шашкевичем, О.Духновичем, Т.Шевченком... Священною була для В.Стуса національна ідея, яка має об'єднувати всіх чесних громадян держави. Важливо зрозуміти те, що зрозумів у своєму житті В.Стус — це діяти так, як велить людська совість, поступати по правді. Кане в Лету, у забуття не той, кого туди кидають, а той, хто збочує з дороги істинного життя, спокушається фліртом, фальшивістю, змертвінням. В.Стус не програмував смерті, він віддав себе справжньому духовному житло, якому не зрадив.

В.Стус не був філософом у властивому значенні цього слова, але цільною системою поглядів на буття він володів. І про це своє слово повинні сказати філософи. І тут є що досліджувати. Пройшовши через радянський вуз, де домінуючою дисципліною був марксизм-ленінізм, який стверджував, що людські проблеми вирішуються не на небі, а в повсякденних земних турботах, поет в більшості своїх творів звертається за поміччю до Господа, до духовних сил, пише ліричні молитви не у стилі якогось там зманливого суєвір'я, а підсвідомо проникає в закони Бога, дотримуючись яких, ми й можемо забезпечити гідне життя. В.Стус розумів, що світ існує, підпорядковуючись саме цьому єдиному Господньому законові, всі ж інші теорії із печаттю фальші, життя нам тільки дає шанс вдосконалюватися.

Оскільки В.Стус був в'язнем сумління, політичним засланцем, то і його творчість, без сумніву, має політичне значення, держава, яка успадковує ідеали тих, хто за неї боровся, повинна була б для своїх речників витворити відповідні пріоритети. Але це дещо інша тема для досить поважної розмови. Хотілося б, щоб в першу чергу творчість В.Стуса освоїли ті, для кого він писав, співвітчизники. І не з примусу, а з обов'язку перед життям, для кращої долі собі і нащадкам, через духовне самовдосконалення, яке було притаманне цьому речникові свободи, патріотові, праведникові. Поезія совісті осяяна вищими істинами праведності. Поет, який говорив про свою дорогу як «дорогу болю», а совість, коли переживає кривду, болить, мовив про дорогу совісті, вона допомагає мужніти на тернистих шляхах життя. Прихистімося до поезії В.Стуса не в букві, а у вірі. Животворне дихання її очевидне як явище духовно наснажливе, непроминуще, дороге.