На початку твору є деталь: Катерина йде "поміж яблук, розсипаних на снігу". Катерина-яблуко суголосна образам в інших поезіях В. Голобородька. Це дає підстави вважати, що під яблуками, розсипаними на снігу, поет розумів загублених у чужому й байдужому світі українців.

Наступний лик Катерини візуально наближений до того, який пам'ятається з поеми Т.Г.Шевченка: подорожня, покритка з байстрям на руках. У Голобородька вона йде, не знаючи куди, через радянську дійсність. Шлях Катерини зображений за допомогою заперечних паралелізмів: "переступаючи ріки, мощені не каменем білим, а солдатським тілом, // переходячи поля, засіяні не зерном пшеничним, а потом солоним, // йдучи через сади, в яких росли не вишні, а матері з закопаними в землі руками" (1; 16). Це дуже виразна картина повоєнного лихоліття. Прагнучи поєднати стислість та епічну масштабність, поет вдається до стилістичного прийому народної думи чи історичної пісні, звідти ж і "камінь білий" та інверсія інших епітетів. Час дії конкретизує істотна деталь: воїни, що замостили своїми тілами ріки, були не дружинники, не жовніри, не бійці, а солдати. Поетична мініатюра про матерів з закопаними в землі руками поєднує багато реалій повоєнного села: гіркоту вдівства й сирітства (матері), відсутність у селян власної землі (лише садки), податки на плодові дерева ("росли не вишні"), втрату навіть мрій про добробут, родинне щастя, символом якого сприймається Шевченків "садок вишневий коло хати".

Характеристики соціального буття, морального стану суспільства в поемі В.Голобородька нищівні. Катерина йшла "над вбивствами і підлотою, // над Іудами і смертниками, // над очима і відчаєм" (1; 16). А на плечах у неї, як і в попередніх епізодах, сидять "чорні птиці печалі".

Осмисливши навколишню суспільну дійсність, подану через шлях Катерини-покритки, герой прагне самовизначитися. Це звучить у питанні, зверненому до Катерини: "Навіщо я?.." Далі зображується індивідуальний життєвий досвід героя. Він працював на землі, "вмиваючи руки в чорноземі навесні, // Слухаючи, як співають жайворонками зорі". І це, напевне, було найбільш втішне з того, що він пережив. У поемі послідовно проведена думка, що герой - з родини чесних трудівників (згадка про "батькові руки"). В шахті загинув "товариш брага", ймовірно, що брат - теж шахтар. А добробут родини, яка знала тільки нелегкий труд, оцінюється виразною метафорою: мати плаче над мисками, "насипаючи в них нужду" (1; 17). Син же прислухається, "як у небі журавлями курличуть літаки", тож збирається покинути батьківський дім. Через п'ятиразове повторення питання, зверненого до Катерини: "Навіщо я?", інтонація його роздумів досягає великого драматизму. Це момент вибору в житті героя. До цього Катерину-сестру подарувало йому життя, Катерину-яблуко майже витіснили "чорні птахи", Катерина-подорожня була візією, що могла пробудити або не пробудити самосвідомість. Але, чекаючи відповідь про сенс життя саме від Катерини, він визнав цим, що лише вона, Батьківщина, може визначити його шлях і лише заради неї варто жити. Останнє промовлене "Навіщо я?.." конкретизується своєрідним хронотопом: "Низьке небо опустило крила в траву". Цій невизначеності відповідає нова поява чорних птахів, вперше окремо від Катерини. Тут вони не сидять на її плечах, хоча й невіддільні від самої думки про неї.

Наступна тирада розпочинається метафорою мажорного звучання: "Розчинилися скляні двері дня". Це вказівка на те, що для героя настало просвітління, що він дістав відповідь на своє запитання, пізнавши щось важливе і про своє покликання, і про Катерину. Вона прийшла до нього "Маленькою дівчинкою, // скляним проліском з березневого осоння" (1; 17). Ліричний розповідач характеризує відкриту ним У кращу метафорами, сповненими світла й тривоги: Катерина приходить через "скляні двері дня", сама вона "скляний пролісок". Скло світле, але й крихке, і в цьому передчуття журби, хоча Катерина-дівчинка, як і в дитинстві Катерина-сестра, "була завжди радісною". Зміцнення національної самосвідомості героя зображене як ототожнення поетичного "я" і Вітчизни - Катерини: "Тоді твоє, Катерино, обличчя вросло в моє, // Як вростає яблуко у долоню, // Щоб навіки нам, Катерино, бути одним обличчям" (1; 17). Глибоке пізнання "молодості Катерини", тобто історії України, зробило можливим це ототожнення, але не розвіяло смутку: "Чорні птиці печалі" залишаються на плечах Катерини і в очах героя, застуючи світ своїми крилами.

Наступний епізод - весілля ліричного героя й Катерини, фантасмагоричне застілля "у світлій світлиці", на якому в гостей "обличчя... мінялися з одного на інше". Символіка весілля у фольклорних творах неоднакова. Для героїчної казки це щаслива розв'язка, а для думи чи балади - художня заміна похорону. Щасливою розв'язка бути не могла, ще й у 1993 році Голобородько напише в одній з поезій: "Ні одна наша казка не закінчилась весіллям" (2; 6). Тож весілля в поемі "Катерина" обертається на похорон: "Котилася хлібина, // Яка раптом стала видовжуватися в домовину // з паперовими квітами, // а в домовині я побачив тебе, Катерино, // мою наречену, схожою на мою сестру" (1; 17- 18)."Паперові квіти" вказують на тих, хто хотів