Василь Стус в контексті європейської літератури // Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції, присвячено вшануванню пам'яті письменника, літературознавця, мислителя і громадянина. – Донецьк, 20-21 вересня 2001 р

Мотря Мишанич

(Донецьк)

БІНАРНА ОПОЗИЦІЯ ЯК СПОСІБ ПОЕТИЧНОГО САМОВИРАЖЕННЯ ВАСИЛЯ СТУСА

Відомо, що бінарна опозиція (опозиційні пари, антиномії - за В.Стусом), принципи поляризації, контрасту "закладені" в кожному із мистецтв споконвіків, з початку початків, бо первісна людина конструювала в міфології саме таке бачення світу1. У глибоку давнину люди користувалися вузькою системою часово-просторових координат. Рік для них ділився на два періоди: на холод і тепло, літо й зиму. Ця система координат якнайкраще виражена в міфології як бінарна опозиція. Згодом вона стала здобутком усіх мистецтв, генеза яких сягає міфологічного. Для наших предків поняття дня - ночі, світла - пітьми, мислення людини - звіра, живого - мертвого, свого - чужого, суші - води, дня - ночі, великого - малого тощо були іманентною єдністю протилежностей, яка перебуває в основі всієї світобудови, в основі людського буття. З міфології ці опозиційні пари (антиномії) перейшли до фольклору, до побутово-ужиткових, професійних мистецтв, набуваючи нових смислових відтінків, але зберігаючи основне навантаження протиставлення, контрасту. Звідси - фольклорні засоби антитези, заперечного паралелізму, формули неможливого, поляризації, оксюморону тощо.

Із фольклору (генетично - з міфології) ці засоби опанувала література. У письменницькій лабораторії вони доповнювались авторським індивідуальним сприйняттям світу, наскрізь пройнятим, насиченим контрастами, невідповідностями, протиріччями. А оскільки кожний письменник (виключаємо графоманів, снобів і письменників-апологетів всього і вся, і найперш влади) перебуває в опозиції до суспільної системи (завжди несправедливої, бо справедливість, як і комунізм - є лише утопією), то цілком природнім є той факт, що бінарна опозиція в художньому відображенні світу відіграє важливу, а в окремих письменників —домінантну роль.

З другого боку, генезу бінарної опозиції в творчості будь-якого письменника, митця слід шукати в характері сприйняття людиною навколишнього світу, суспільного буття, у яких відношення протилежностей чи супротивностей є нормою пізнавального процесу. Кожна людина фіксує насамперед крайні вияви стану і динаміки оточуючого світу, початок і кінець руху, стану; проміжні моменти здебільшого пропускаються. Поет із своїм загостреним сприйняттям особливо чутливий до цих відмінностей, а в творчості він доводить їх до повної поляризації. Першочергове сприйняття органами чуття протилежностей полюсного характеру, предметів рівної найбільшої контрастності є однією із закономірностей психології, воно не могло не відбитись на характері поетичного мислення. Емоції за своєю природою є бінарнимии, бо суттєвою їх ознакою чи властивістю "є полярність відчувань приємного і неприємного, збудження і пригніченості"2.

"Художнє моделювання дійсності на основі поляризації, - як слушно зауважує О.І.Дей, - є одним із яскравих виявів "переривання неперериваного", сприймання єдності протилежних явищ, ознак, якостей, дій тощо, поєднання крайнощів, що чергуються між собою (літо - зима, світло - пітьма, гора - долина, чорний - білий і т. ін.). Поляризація стосовно художньої творчості - це своєрідний "естетичний варіант" і відгомін діалектичного закону єдності і боротьби протилежностей"3.

Бінарні опозиції, опозиційні пари і антиномії складають одну з "таємниць" поетичного стилю В.Стуса. Саме життя спонукало поета до вдосконалення та урізноманітнення цього мистецького засобу, наповнюючи полярні поняття півтонами, четвертинами, вісімками тону. Поет прагнув правди і справедливості, а його оточувала облудна демагогія, брехня і фарисейство, поет прагнув жити по совісті, писати про те, що його боліло, прагнув підняти науку до рівня європейського стандарту, а його змушували до популяризації партійних гасел, до писань в дусі "Партія веде!", до реалізації приписів соціалістичного реалізму тощо.

Суцільна брехня й облуда, що оточували поета, привели його до неминучого дисидентсва, до відкритого конфлікту з режимом "поліцейської держави". Оця полярність життєвих ідеалів В.Стуса і пропонованих та насаджуваних силою ідеологічних брехливих гасел і приписів виробили своєрідну парадигму антиномій, опозиційних пар, що стали невід'ємною рисою художнього стилю поета.

В.Стус силою обставин був загнаний в такі рамки, коли світ для нього почав ділитися на волю і концтабір, на Вітчизну і чужий край. Табір був крайнім виявом Системи. Воля і табірне життя у нього ототожнювалися зі світлом і пітьмою. Безкомпромісність життєвої позиції поета обумовила звернення поета до антиномій, які проймають всю його поезію, характеризують спосіб мислення. Навіть людей він ділить за цим принципом: на людей і нелюдів, на жертв, якими були всі громадяни Союзу, і гебістів, катів і людожерів.

Як літературознавець та як читач В.Стус добре розумів функціональну доречність бінарної опозиції в літературному творі при зображенні багатьох колізій цього полярного й жорстокого світу. У цьому переконуємось не стільки із його літературознавчих праць, скільки із епістолярії, яка була одним із можливих в табірних умовах способів передачі на волю власних роздумів над долею літератури, культури, формулювання естетичних поглядів, літературних принципів, поетичних творів тощо. Бо поет і в умовах табору інтенсивно працював над вдосконаленням поетичної майстерності, над досягненнями української та зарубіжної літератури, естетики, формуючи та вдосконалюючи при цьому власне літературне і літературознавче кредо. В одному з листів до рідних (від 7-10.12.1975р.) зустрічаємо цікаві спостереження В.Стуса над романом Кендзабуре Ое "Футбол, 1860": "Увесь твір - це якийсь ускладнений контрапункт: самовбивця з червоною головою і дитина-кретин. Прадід, брат прадіда,