Проілюструємо кілька характерних антиномій із цього ряду: "Життя — повище зір, життя - понижче пекла" (3-2, 57), "В країні мертвих є той суходіл, з якого б'є жива вода. По неї летить з України вороння, але не повертається додому" (3-2, 66), "Жертовна молитва, жертовна клятьба, жертовна любов і прокльони - довіку не буде із мене раба, душа поневажить полони" (3-2,74), "Скипілись разом падь і висота. Тут паверх, паниз, пажиття і паскін, переступай лискуче лезо лиже" (3-1, 167), "Одна гора - зима, а друга - літо, а я стою, осінь - посеред" (3-1, 132), "Значи справжні межі між смертю і життям, між днем і ніччю, між правдою і брехнею" (2, 112), "Трагічна - радість. Радість - ще й трагічна" (3-2, 170), "Жорстока стелиться дорога, нема ні чорта ані бога" (3-2, 175), "І не море - ставкове багно то, і не гуси - ворони важкі, на одній пречисто-чорній ноті вивіряють радісні віки" (3-2, 262).

Антиномії Стусової поезії ґрунтуються на життєвій позиції автора, на його високій моралі, людяності, доброті, чутливості до чужого горя, з одного боку, та на запереченні моралі завойовників-окупантів України, яким прислужують, волю яких запобігливо виконують "ссавущі, пришелепуваті землячки", "байдужі баляндрасники", "феєричні пройди", "ревні раби", "зґвалтовані іуди" та їм подібні плазуни. Натхненниками та ідейними поводирями останніх виступають "гебешники", "кати", "людожери", "комуністи", "комсомольці" та всі ті, що й далі плюндрують Україну, перетворивши її в колоніальний придаток більшовицької імперії. Етика й естетика В.Стуса безкомпромісні, вони перебувають над виправданням імперського владарювання на українській землі.

Обмежений обсяг статті-доповіді не дає нам можливості продовжити аналіз інших виявів бінарних опозицій поезії В.Стуса. Окремого поглибленого аналізу вимагають, зокрема, такі бінарні опозиції в Стусовій поезії, як поляризація часу, історії, минулого й сучасного України, Донеччини і України, України і Прикарпаття, власної долі і долі своїх земляків-сучасників (ровесників), громадських позицій поета і позицій його опонентів-наставників, адвокатів і суддів, "шанталавих землячків" (в тому числі й донечан) - всіх тих, хто приклався до сходження поета на Голгофу.

Поетичний засіб бінарної опозиції у всіх її виявах Стусового "самособоюнаповнення" безперечно є одним із ключових для розуміння поетичного світу одного з найталановитіших українських поетів-страдників XX століття. Він збагачує українську поезію новими образами і мотивами, ритмами й асоціаціями, емоційною наснаженістю і властивими тільки йому бінарними антиноміями. І коли ми, українці, не лише зрозуміємо, а й сприймемо вогонь Стусового слова, як і слова Шевченка, тоді ми не лише збагатимось духовно, спілкуючись з поетом, що поклав своє життя на вівтар Вітчизни, а й матимемо іншу, не чужу, а нашу Україну, Україну, що її бачив В.Стус тільки у мріях.

Література

1. Див.: Леві-Стросс К. Структурна антропологія. - К., 1997: Топоров В. Славянские языковые моделирующие семиотические системи (Древнейший период). — М, 1965; та ін.

2. Рубер Г.З. О визуальном восприятии элементарных форм / Автореф. канд. дис. - М., 1972.-С. 12.

3. Дей О.І. Поетика української народної творчості. — К.: Наук, думка, 1978. — С. 222.

4. Шевельов Юрій. Трунок і трутизна // Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників / Упорядк. і зредагували Осип Зінкевич і Микола Француженко. - Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1987. — С. 376.

5. Там же. - С. 377.

6. Там же.-С. 377-378.

7. Павлишин Марко. Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса // Павлишин Марко. Канон та іконостас. — К.: Час, 1997. — С. 165.

8. Франко І. Я. Твори в 20-ти т.-Т. 17.-К., 1995.-С. 100-102.

9. Шкловский В. Художественная проза. Размышления и разборы. - М., 1961.