Так, зокрема, картини та образи рідного краю - Донбасу у віршах В.Стуса позначені тільки йому притаманними якостями поетичних відчуттів і художніх узагальнень. Поетові чужа сентиментальність і розслабленість. Письменник втілював у традиційній в цілому формі одвічну проблему взаємин поета з дійсністю, поета і читача. Віршам Василя Стуса близька філософія екзистенціалізму, а передусім ідея «трагічного стоїцизму», яку розробляли в українській літературі видатні попередники поета - Леся Українка, Олег Ольжич, Олена Теліга. Ось характерні для Стуса роздуми про власну трагічну, але не відворотну долю:

Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест,

що перед вами, судді, не клонюся

в передчутті недовідомих верст,

що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

як в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі

і в смерть із рідним краєм поріднюсь.

(«Як добре те, що смерті не боюсь я...»)

У багатьох віршах В.Стуса можна помітити образи і картини рідної йому Донеччини. Ця близька поету з раннього дитинства дійсність також сприймається «стражденним і незлим обличчям»: ми тут не побачимо традиційно відзначуваної попередниками поета степової краси , величі промислового та житлового будівництва і взагалі будь-якої замилуваності. Образи степу, терикони та копри шахт , інші донбасівські реалії - лише своєрідний неприкрашений фон осмислюваної ним трагічної ІІідрадянської дійсності, вираження його самобутньої художньої естетики. Навіть вулиця дитинства, оспівувана багатьма поетами з відчуттям втрачених милих років, у Стуса виглядає сумно й підкреслено буденно, без жодного натяку на замилуваність:

Вся в жужелиці, поросі, вугіллі,

вся сіра, й чорна, і брудна, й кургуза,

збігаючи донизу, там, де балку

перетинає залізничний насип,

мені наснилась вуличка моя...

( «Вся в жужелиці, поросі, вугіллі...»)

Слід також мати на увазі, що у дотюремний період життя поета тональність його віршів носила дещо інший, оптимістичніший характер.

У віршах донецької тематики скупо відтворюються образи неприбраного зимового колгоспного поля, шахтного терикону, одвічного донецького степу тощо. В окремих віршах поет звертається до матері. Виразні образи рідного донецького краю вчителі можуть знайти у таких віршах Василя Стуса, як "Бідне серце!", "У Мар'янці стоять кукурудзи", "Спокій", "З дитячих спогадів", "Вертання", "Вдасться чи ні...", "Я блукав містом своєї юності", "Додому!", "Цей спалах туги над імлою літ", "Там зелена суріпа цвіла...", "Заплющу очі—темінь навмання", "Той сірий запорошений полин", "У чебрецевий степ...", "Вся в жужелиці, поросі, вугіллі..." та ін.

Поетична спадщина Василя Стуса і його трагічний життєвий шлях доповнюють і пояснюють одне одного, малюючи для прийдешніх поколінь образ мученика й протестанта, оригінального і глибокого лірика нашої збуреної епохи.

Поглиблене вивчення початків життєвого і творчого шляху видатного поета дасть потужний стимул не тільки для формування світоглядних переконань і літературних знань школярів, але й збагачуватиме стусознавство як галузь літературознавчої науку.

Література

1. Неділько В.Я. Василь Стус, Доля. Життя. Поезія // УМЛВШ, 1992. - №2. - С.32-37.

2. Міщенко Володимир. Ночі Донеччини сині...//Літературна Україна, 6 січня 1998 р.

3. Стус Дмитро. Життя і творчість Василя Стуса. - К.:МП Фотовідеосервіс, 1992.

4. Мєстєчін Г. ...І храм утвердиш, і душу врятуєш // Освіта України, 13 березня 1996 р.

5. Див. лист поета до донецького друга дитинства В.Дідківського — Стус В.Твори: У 4 т., 6 кн. -Львів: Просвіта, 1994-1999. - Т.6, кн.2.