“Празька школа Юрія Клена”

Богословить тепер скоряти шторми

У мармур непіддатливий тесати,

в устояні, тверді, несхитні форми

навчить державну бронзу відливати!

Юрій Клен

Творчість Юрія Клена є своєрідним “золотим мостом” між митцями “Розстріляного Відродження” в радянській Україні й поетами західноукраїнських земель та “Празькою школою”, що утверджує спадкоємність і безперервність літературного процесу ХХ ст. Митець збагатив поезію свіжими образами, класичними формами, які відбивають урівноваженість почуттів та думок ліричного героя.

Юрій Клен (справжнє прізвище Освальд Бургард), за походженням німець, народився 4 жовтня 1891 року в селі Сербинівці, поблизу Немирова, на Поділлі, в родині купця Фрідріха Бернарда та німкені з Прибалтики Кат тіни Сідонії Тіль. Батьки й прищепили синові любов до Української другої батьківщини. Як згадувала Жозефіна, сестра Юрія. Майбутній поет виростав у чотиримовному середовищі:

“Сільське населення розмовляло по-українськи, поміщики та їхні службовці були поляками і вживали свою мову, навчання в школі та служба велася російською, а в родині говорили по-німецьки”. Спочатку навчався в Немирові, виявивши великі здібності до вивчення мов, а згодом – у Київській першій гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. 1911 року вступив до Київського університету Святого Володимира, де вивчав німецьку, англійську й слов’янську філологію та загальну історію літератури. Відвідував семінар Володимира Перетца – основоположника філологічної школи в українському літературознавстві. Під його керівництвом майбутній митець написав працю “Нові горизонти у галузі дослідження поетичного стилю. Принципи Е. Ельстера”. як згадував Дмитро Чижевський, незвичайною була зовнішність Бургарда: стрункий білявий студент здавався “європейцем”, але сприймався як свій, дивували його світлий розум, начитаність й інтелігентність. Під час Першої світової війни вивезено до Аросангельської губернії. Після війни повертається до Києва й завершує навчання в університеті, 1920 року вступає до аспірантури науково-дослідного інститут ВІАН. У 1923 році отримує диплом першого студента. Голод і трагічна реальність 1920 року змушують його покинути Київ і вчителювання в Баришівському соціально-економічному технікумі. Після холодного й голодного Києва Баришівка здається куточком, який Микола Зеров назвав Лукрозою.

Згодом Юрій Клен писав: “Цукрова наша стала культурним центром, який випромінював своє світло на всю округу, сягало воно до Києва”. Сюди приїжджали друзі, читали свої твори й переклади, обговорювали мистецькі новини. Проте ідилія тривала недовго: навесні 1921 року на Баришівку наскочив загін ЧК й заарештував усю місцеву інтелігенцію. Зеров щасливо уник арешту, а Бургардові довелося три місяці просидіти в підвалах ЧК у Полтаві, звідки усіх заарештованих відправили на розстріл. Тільки клопотання Володимира Короленка врятувало Бургороту життя. Ці незабутні враження він опише в поемі “Прокляті роки”.

Повернувшись до Києва, Бургардт викладав у середніх та вищих навчальних закладах, брав участь у діяльності Всеукраїнської академії наук, проте в колі київських неокласиків посідав дуже скромне місце. Брат ???? Олександр, згадував, що Бургардт був “дуже стриманою й скромною людиною, надзвичайно сімейної і лагідної вдачі”. Захоплений енергією українського національного відродження, Бургардт з ентузіазмом перекладає із західноєвропейських літератур. У 1926 році виходить його антологія німецької пролетарної поезії “Залізні сонети”, що принесла йому славу першокласного перекладача. Він перекладає твори Байрона, Шеллі, Рільке, Верхарна, Шекспіра, Рембо, Верлена, Валері, Готьє та інших. У журналі “Життя і революція” друкує статі про Шеллі, Ібсена, про німецький експресіонізм тощо. У періодиці середини 20-х років побачили світ його поезії: “На переломі”, “Сковорода”, “Жовтень 1917”, “Провесна”.

У 1929 році Бургардт створює цикл “Осінні рядки”, пройняті філософською заглибленістю, спокоєм. Але доба спокою й творчості наснаги закінчилася. Національне відродження в Україні під тиском більшовиків позбавляється перспективи – все жорстоко контролювалося й регламентувалося, створювалося немилосердна атмосфера переслідувань, фертів, судів. Неокласиків позбавляли можливості друкуватися. Тому Бургардт, скористався своїм походженням, 1931 року поїхав до Німеччини, яка зустріла його непривітно. Жахлива економічна криза, безробіття, наступ фашизму гнітили душу поета – гуманіста. Тривалі пошуки роботи нарешті увінчалися успіхом: у Монстері йому доручили викладати російську та українську літератури. Бургардт захистив докторську дисертацію. Тут він почав писати німецькою, але незабаром ці твори переклав українською, зокрема поему “Жанна д’Арк”, пропагував німецькому читачеві творчість максима Рильського, Михайла Драй-Хмари, Павла Пилиповича, упорядкувавши антологію “Поезія приречених”. Усередині 30-х років під псевдонімом Юрій Клен друкує низку поезій українською мовою у “Віснику” Дмитра Донцова, вливаючись у творчість “Празької школи” поетів. У Львові видає написану класичними октавами поему “Прокляті роки” (1937), у Празі – збірку “Каравели” (1943). У розпал війни Юрій Клен перейшов працювати до Празького німецького університету. Згодом його перевели до університету в Інсоруку. Тут він працює над поемою-епопеєю “Попіл імперії” (1943-1947), редагує літературний журнал “Літаври”, видає “Спогади про неокласиків” (1947). Поет кілька разів нелегально переходить німецькро-автсрійстький кордон, встановлюючи творчі в’язки з курганською еміграцією.

Отже, Юрій Клен – це взірець самовідданого служіння українській культурі, яку він збагатив неповторними художніми світами, новими ідеями, образами, різноманіттями жанрових фори, багатством стильової палітри. Поет органічно синтезував неокласичну форму з пафосом неоромантики, художню гармонію з піднесеністю людського духу. Продовжуючи традицію Г.Котляревського, Т.Шевченка та неокласиків.