Згодом у романі "Сад Гетсиманський" (1950), який Воло-димир Винниченко назвав "великим, вопіющим і страшним документом", письменник наголосить: "Людина — це найве-личніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот.

Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведен-ня прикладом".

Іван Багряний на доказ правомірності "першої тези" знову кидає людину у вогненну пащу диявола, "обираючи" для цього нелюдського іспиту на людяність молодого хлопця Ан дрія Чумака. Розповідає про чотирьох синів старого, вже померлого Якова Чумака, який ніби духовно підтримує і "супроводжує" свого наймолодшого — Андрія — лабіринта-ми внутрішньої тюрми НКВД, у якій він з чиєїсь підлої намо-ви мусить пройти всі Дантові кола тортур, нічних допитів, образ, знущань, провокацій кривавої єжовської епохи. І зно-ву, як за Григорієм Многогрішним, так і за Андрієм Чума-ком, вивищується постать їхнього творця, який наділив своїх героїв власними переживаннями,' а головне — спогадами, враженнями. "Всі прізвища в цій книзі, як то прізвища всіх без винятку змальованих тут працівників НКВД та тюремної адміністрації, а також всі прізвища в'язнів (за винятком кіль-кох змінених), — є правдиві", — зазначив Іван Багряний на передтитульній сторінці "Саду Гетсиманського". Волів, щоб світ знав і цих державних тигроловів і щоб їхні жертви не пропали безвісти, безіменні, намагався детально виписати, іноді й на шкоду художності, страшний щоденний побут без-невинних грішників цього пекла на землі. Авторська уява тут була недоцільна, творяща емоційна сваволя його образно-го мислення згасла перед глухою пітьмою сталінського тюре-много пекла, в якому методично перетворювали людину на безлику, пасивну, гидотно покірну істоту.

Та славний ковальський рід Чумаків — чотирьох братів і сестри Галі — не скорився, не зламався під жорстоким тис-ком катувань, провокацій, інсинуацій, підлот, брехні... Брати вистояли. Вистояла і Галя, але не витримала знущань її психіка. Усіх їх прирекли до розстрілу, але розстріл замінили двадцятилітньою каторгою...

Цей роман — високий злет талановитого художника в ім'я ідейно-мистецького утвердження нескореності людини, для якої почуття національної гідності, патріотизм, моральна чистота та вірність заповітам, традиціям роду і народу є ор-ганічними, природними як саме життя, як дихання, як потре-ба діяти, боротися, перемагати. І брати Чумаки — Андрій, Микола, Михайло, Серьога — перемогли. Вони живі, і вони йдуть. "Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависти, не здаючись доти, доки її не перейдуть".

Примат мемуарності, документальної вірогідності описа-них подій, напевне, відіграв значну роль у тому, що роман "Сад Гетсиманський", як і "Тигролови", як і публіцистичний лист-пояснення І. Багряного "Чому я не хочу вертатись до СССР?", були перекладені на англійську, німецьку, фран-цузьку, італійську мови. Бо це був, по суті,, перший у світо-вій літературі художній твір про дійсний стан речей у "шостій частині світу" — країні тюрем НКВД, концтаборів, етапів, допитів, провокацій... Європейська критика, зокрема члени французької Академії Гонкурів Андре Біллі та В. Вельмен, на сторінках "Ле Фігаро літтерер" (1961. — 13 травня) і тижневика "Ле Нувель літтерер" (1961. — 8 червня) від-значили емоційно пружний, експресивний, поетичний стиль Багряного-гуманіста.

ЛІТЕРАТУРА