НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ВЕСНЯНОГО ЦИКЛУ

Народний календар — це дуже старий, тисячолітній до-кумент життя і культури українського народу, його далеких пращурів з передхристиянських часів. Протягом віків Ка-лендар утворювався, доповнювався, наверствовувався, а в деякій своїй частині й перейшов у забуття. З прийняттям християнства Н. К. злився з Юліянським календарем, з хри-стиянськими святами, але свій глибокий зміст зберіг до на-шого часу, і просякнутий цілком раннім світоглядом культу покійників та анімістичним.

Народний календар — це цінний документ первісної культури, на жаль, ми не маємо певних джерел, як саме він ,,виглядав" у ранніх віках нашої праісторії та історії. Як вид-но, наші прапрадіди мали свій власний календар, знали до-кладно час зміни порів року; без метереологів наперед зна-ли, яка буде погода, яке літо, яка зима, чи достатньо буде до-щу, снігу, чи гаряче буде літо, чи великі будуть зимові завої та морози. Ті досліди та предрікання прапрадідів здебільшо-го були вдалі, справджувались.

Аналізуючи Народний календар, ми сміливо можемо ска-зати, що це відображення СОНЯШНОГО сільсько-господар-ського РІЧНОГО ЦИКЛУ чи кола; друге, в Народньому кален-дарі відведено почесне місце пошані покійників; віддзерка-лена віра в сонце, явища природи, в магічні дії слова й рухів. Крім цього, в Народньому календарі чітко подається дохри-стиянська віра, вірування, доброзичливі застереження, пора-ди, здогади, чаклування, пророкування, угадування, попере-дження та моральні повчання. У цім народнім документі по-дана психологія нашого народу, його доброта, розум, му-дрість, дотепність та глибока спостережливість явищ приро-ди. В дуже мудрих та дотепних поетичних висловах повча-ється — і коли сіяти, і коли збирати, і як саме домогтися ба-гатого врожаю; і як зберігти здоров'я, як домогтися достат-ків у господарстві. Пригадаймо стареньких бабусь, які без надуми визна-чали фази місяця, початок літа, зими; точно визначали ці не-письменні бабусі — й коли починаються м'ясниці, коли кін-чаються, коли починається Великий, Петрівчаний чи Спасівчаний піст, коли Пилипівка; коли Великдень, Зелені свята тощо.

Цілком неписьменні столітні бабусі та дідусі дуже часто правдиво предрікали й урожай тої чи іншої культури, хліб-ної, а чи городньої, предрікали річну погоду. „Сонце захо-дить за хмари — буде завтра дощ". Червоні хмари при за-ході сонця — буде наступний вітряний день; хмарні кола нав-коло місяця — вітер, а взимку — мороз. „Кішка спить кала-чем, а чи вилазить на піч — буде зимно; свині носять барліг у хлів — буде зимно; ластівки літають над самою землею — буде дощ. І до останнього часу, до першої чверті XX ст. ба-бусі мали свій власний календар. Але перейдемо безпосе-редньо до цього документу віків.

ЗАКЛИК ВЕСНИ — ЗУСТРІЧ ВЕСНИ

Весняні обряди самі ріжноманітні, багаті змістом, глибокі своїм значенням, але й найбільше потерпіли вони від духовенства та адміністрації, як звичаї “поганські”. Багато тих чудесних знищено протягом віків, багато заборонено й забуто, чимало наверствовано й змінено, чимало дійшло й до нас, злилися вони з християнськими святами й прийняли назви християнських свят.

... „Властиво ж весняний період розпочинався з появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався при-близно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підда-них назвами церковних свят, сей період відкривається святом „обрітення глави Івана Христителя", 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом „обер-нення", „оборотення". В сей день чоловік до жінки обер-тається, і птахи обертаються з вирію, до нас головами, збираються летіти до нас". „Діти від хліба, а птахи до гнізд".

Після довгої, холодної, сумної та нудної зими, коли пе-ред очима людини, лише біла пелена, якою вкриті гори, доли, ліси й луки; коли скована земля морозами; ріки, озера й ста-ви — застигли під товстим льодяним покровом; коли стоять голі ліси та сади й лише буйні вітри завивають та витанцьо-вує завірюха-заметіль, — знудились люди, особливо діти. Всі мрії, надії, жадання й почуття — звернені в бік весни, тепла й сонця.

Ще з грудня, як тільки сонце починає пригрівати силь-ніше, як день збільшується, а ніч усе меншає — більше й більше посилюються емоції людини ранньої культури.

Селянин нетерпляче жде весну з свого погляду — найкращого й учасного виконання сезонових господарських ро-біт, бо „весняний день — годує зимовий місяць". А ці важ-кі господарські роботи разом з виконанням певних ритуалів-звичаїв, танців та співів і були в ту давнину релігійним святом:

... „В народній свідомості свято й робота, праця й гри-ще, .господарський акт і танець-спів не відокремлені. Свято в народній релігії разом із тим є робота, грище й праця сполучені. Грище стоїть завжди в прямому зв'язку з життєвою практикою, з с.-г. виробництвом;

воно має завжди практично-утилітарну мету, і, навпаки, праця має понадутилітарну, в найглибших коріннях мітологічну мету. Звідси відповідно до невідокремлености „свята-роботи", „грища-праці", при виконанні кожної роботи (напр., сіяння, жнив) культові й гральні, пісенно-танцювальні й святкові моменти безпосередньо пов'язуються з виконуваною роботою; праця супроводиться піснями, танцями, виступами маскованих".

Молодь жде весни-радості, надії одруження, парування та виладовування молодечої енергії; діти стужились узимку — мріють про луки, поля — простір волі, про скорий прихід весни, тепла, радости; старенькі дідусі-бабусі обмежують свої мрії — вийти на призьбу й погрітися на сонечку.

В уявленні селянина весна — це польова, лісова, го-родня, лугова праця-романтика. Привітне, ніжно-ласкаюче сонце, пестливий легень-вітерець, ріжнобарвна квітчаста зем-ля, веселий пташиний спів, шум жуків, вибуяле життя нав-коло — все це надії на краще: на урожай, на приплід худіб-ки, на збільшення