жито, чого саме боялися пращури, щоб не пошкодило це врожаю. Ті, які перебувають у воді — затягають у воду хлопців чи дів-чат і топлять, а ті, які — серед нив — залоскотують дівчат чи хлопців. Перші то були РУСАЛКИ, а другі потерчата та річкові мавки-дріяди, а лісові — добрі душі-лада.
Тут є чимало неясностей. Академік М. Грушеївський так пояснює це:
.. .„Від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягають до себе живих, одержали назву „РУСАЛОК", при чім, як у наших „дідьках", тут помішались поняття душ померлих, нехрищених дітей з водяними й пільними німфа-ми, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від навь — мер-лець) перейшла на сі образи" (М. Грушевський, „Історія Української Літератури", том 1-ий, стор. 185--186).
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ. У цей день, уранці, одружені жінки та чоловіки, незалежно від віку, брали з собою гктво та їжу й ішли на місце поховання родичів та рідних. Це поминан-ня-святкування складалося з трьох частин:
Насамперед на гробах чи курганах, а раніш на похорон-них полях, розкладалися їжа та питво. Жінки спочатку ,,роз-мовляли з покійниками" — приказували речитативом на-півспіваючи. Спогадували їх колишнє життя, запитували, чи не тужать за рідними, чи зустрілися на тамтому світі з „новоприбулими", чи заопікувалися дітьми, запрошували пташкою прилітали в їх сад, чи до їх хати, виходити й сідати з ними їсти ... Врешті запитували, відкіля й коли їх (по-кійників) виглядати, та просили охороняти їх ниви...
Після цього „поштували" покійників, кроплячи напоєм;
зверху могилу та запорпуючи невеличкі частини їжі в землю могили. Далі їли, пили, спогадували з життя покійників, поштували всіх, хто був близько (особливо поштували убо-гих старців).