Цілісності художнього враження від перекладів Загула часом заважають і діалектні форми, які особливо гостро виявляються у відхиленнях від наголосів, усталених у літературній мові.

Царице Маріє, четверта

в моїм серці! Слухай лиш!

Як будеш на троні вперта,

то, як перші три, злетиш. [7, 375]

Усе це разом узяте шкодить перекладам Загула в очах сучасного читача, але, безперечно, не закреслює їх історичного значення.

Має Д. Загул певні заслуги і в перекладі сатири Гейне. Ще 1923 року він виступив з окремою книжкою “Г. Гейне. Сатира”. У цій книжці привертали увагу насамперед блискучі афоризми Гейне, які знайшли гідне втілення в українському перекладі.

В безбожності зграя голодна запекла:

Вона не боїться ні кішки, ні пекла.

(“Мандрівні щури”).

Зникає революція,

Кричать і пан, і дука:

На чорта конституція!

Нагайки нам та бука!

(“Китайський імператор”). [4, 188]

Для видання 1930 р. Д. Загул заново переглянув і поліпшив чимало перекладів із сатиричного циклу “Сучасні поезії”. Український читач зміг познайомитися в нових перекладах і з поемами “Атта Троль” та “Віцлі-Пуцлі”.

До війни був перекладений і зданий до друку однотомник вибраних творів Гейне, який став наслідком колективної праці. Книжка цілком могла загинути у вирі воєнних подій, поте робітники однієї з харківських друкарень буквально з вогню вихопили рукопис і надіслали його в Уфу. Де тоді перебували в евакуації українські культурні заклади. Після війни рукопис був виявлений у фондах Української Академії наук. Навряд чи треба говорити про те, що врятування харківськими друкарями книги великого німецького поета в розпал боротьби з фашизмом мало високе символічне значення. [4, 188]

Однотомник вийшов 1946 року. В ньому були як нові переклади радянських поетів, так і старі – дореволюційні. Поряд із лірикою було включено до книжки поему “Німеччина” в новому перекладі. Книжка вийшла з коротким коментарем, але без передмови і, незважаючи на ряд наявних у ній недоліків, одразу ж зникла з полиць книгарень.

Якщо традиція українського перекладу з Гейне налічує вже понад століття, то переклади гейневської прози мають значно меншу історію. Перші переклади прозових творів великого письменника, виконані до Жовтня, звучали важко й не могли претендувати на відображення блискучого стилю оригіналів. Так, “Книгу Ле-Гран” у перекладі О. Черняхівського, видану 1908 року у Києві, часом неможливо читати без … німецько-українського словника: “В цьому сурдуті є кілька гарних ідей, - сказав кравець, оглядаючи критично мій оберрок, що має походження од часу мого берлинського елеганства…” [4, 188] Цей переклад рясніє невдалими кальками з німецьких мовних зворотів, розтягнутими фразами, - і все це притуплює гостроту думки Гейне, гасить блиск його дотепу.

Істотним внеском в освоєння прози великого письменника була поява в 1933 році низки нових перекладів, які належать Дмитру Загулу та Вірі Кален.

Вони були опубліковані в четвертому томі “Вибраних творів” Гейне. Це “Подорож на Гарц”, “Книга Ле-Гран”, “Луккські води”, “Місто Лукка”. Перекладачам дуже добре вдалося відтворити полум’яну патетику гейневських ліричних відступів. Так, наприкінці “Міста Лукки” прекрасно звучить гімн “Марсельєзі”: “О, яка це пісня! Вона пронизує мене вогнем і втіхою, запалює в мені жагучі зорі натхнення й ракети глузувань. Так, цих ракет не повинно забракнути великому фейєрверкові сучасності! Дзвінкі полумінні потоки пісень хай поллються з верхів’я радощів волі буйними каскадами, мов Ганг, що паде з Гімалаїв. А ти, прекрасна Сатиро, дочка справедливої Теміди і Козлоногого Пана, стань на підмогу мені – ти ж по матері з роду титанів, ти так само, як і я, ненавидиш ворогів свого роду, нікчемних узурпаторів Олімпу. Позич мені меча твоєї матері, щоб карати це ненависне кодло, і дай мені сопілку твого батька, щоб засвистати це кодло до смерті…”

Значить, на початку ХХ століття твори Генріха Гейне продовжували перекладати українською мовою. Знайомили українського читача з творчістю відомого німецького поета такі українські митці: А. Кримський, П. Мирний,
Б. Грінченко, Д. Загул, В. Кален, В. Кобилянський та інші.

У цей час виходить двотомник перекладених українською мовою віршів Генріха Гейне та чотиритомник “Вибрані твори”.

Розділ 4

Після Великої Вітчизняної війни настає новий етап в історії українських перекладів Гейне. Одне за одним входить кілька видань його творів (серед них слід назвати двотомник 1956 року, що вийшов до 100-річчя з дня смерті поета). Цей етап характерний тим, що до творчості Гейне звертаються українські радянські поети – М. Рильський, П.Тичина, В. Сосюра, М. Бажан. Л.Первомайський, А.Малишко, С.Голованівський та інші. Увесь могутній арсенал художніх засобів радянської поезії мобілізується з благородною метою якнайповнішого відображення творчості великого німецького письменника.

У його багатющій і різноманітній спадщині кожен зміг знайти собі щось до душі. Майстер строгої класичної форми, автор багатьох українських сонетів Максим Рильський обирає для перекладу сонети Гейне, прихильник карбованих ритмів М. Бажан перекладає чіткі строфи “Диспуту”, витончений лірик В.Сосюра знаходить поштовх для своєї перекладницької творчості в мініатюрах “Нової весни”, а обдарування Л.Первомайського однаково повно виявляється в перекладах і лірики, і сатири Гейне.

Для того, щоб по-справжньому оцінити внесок, зроблений перекладачами цього періоду, впізнання Гейне українським читачем, доцільно вдатися до деяких порівнянь. У першому розділі поеми “Німеччина” є дуже важливе місце, де автор викладає свою політичну програму, навіяну ідеями соціалізму. В перекладі Дмитра Загула це місце звучить так:

Я крашу пісню, я пісню нову

Складу вам, друзі,