7

правити ( плести ). Значення фразеологізму не завжди може бути передане одним словом, як-от: не ликом шитий – про тих, хто вміє гідно поводитися за

будь-яких обставин, розібратись у чомусь складному; не зімкнути очей – не заснути й на хвилину.

- і слово, і фразеологізм вступають у синонімічні й антонімічні відношення. Акт мовлення, наприклад, може бути виражений синонімічними рядами: говорити, казати, гомоніти, щебетати, патякати, варнякати… і пісню співати, теревені правити, ляси точити, дурниці молоти; стан щастя, радості – радіти, радуватися, веселитися, тріумфувати… і бути на сьомому небі, бути на вершині щастя, як не танцювати, мов у друге на світ народитися, у щасті купатися [ 58, 8 ].

Наприклад антоніми: добрий – лихий і останнє віддасть – з батька рідного здере; далеко – близько та не близько світ – рукою подати. Антонімічність у фразеологізмах досягається також уведенням у них протиставлення ( птиця високого польоту – птиця невисокого польоту ) [ 50, 30 ].

Відмінність між словом і фразеологізмом наявна насамперед у їх будові. Слово є цілісно оформленою одиницею, фразеологізм – нарізно оформленою. Слово складається з морфем, більшість яких у мові самостійно не вживаються, фразеологізм складається зі слів, які вживаються і поза фразеологізмом [ 56, 253 ].

Початок створення окремої галузі мовознавчої науки, в якій розглядаються стійкі словосполучення, що вживаються в готовій формі, відносяться до ХХ століття. Великий внесок у розвиток фразеології як науки на слов'янському ґрунті зробили О.О. Шахматов, В.В. Виноградов, Л.А. Булаховській, Б.О. Ларін [ 17, 9 ].

Вперше вчення про стійкі словосполучення слів було назване фразеологією в праці женевського лінгвіста Шарля Баллі. Цей же термін Ш. Баллі застосував і в збірному значенні, маючи на увазі сукупність фразеологічних одиниць.

8

У слов'янському мовознавстві вживання слова фразеологія для позначення науки про стійкі словосполучення почалося із появою праць академіка – рос. лінгвіста В.В. Виноградова, який заклав основи розробки фразеологічного фонду російської та інших слов'янських мов [ 11, 61].

”У 50-60рр. опубліковано сотні праць, в яких розглядаються окремі питання вивчення фразеологічного складу російської, української і білоруської мов. Опис фразеологічного матеріалу подається в тісному зв’язку з дослідженнями мови художньої літератури. Розглянуто фразеологізми в творчості І.А. Крилова, М.В. Гоголя, М.О. Некрасова, І.О, Гончарова, М.Є. Салтикова-Щедріна, А.П. Чехова, М. Горького, В.В. Маяковського та інших письменників”[ 17, 10 ].

Останнім часом встановлено походження і дальшу еволюцію багатьох фразеологічних виразів. Проблема вивчення фразеологічного складу мов почали привертати увагу представників структурного напрямку в мовознавстві. Ці питання постали особливо гостро в зв’язку з розвитком машинного перекладу з однієї мови на іншу. Диференціація в будь-якій галузі наукових знань потребує відмежування предмета дослідження. Природно, що й новий розділ мовознавства – фразеологія – повинен мати свою окрему галузь фактів; тільки в цьому разі він успішно розвивається.

Серед мовознавчих студій останніх десятиріч у галузі фразеології помітне місце посідають праці, посвяченні дослідженню семантики, розкриттю особливостей організації фразеологічних одиниць різних мов. Однак ще не всі питання природи цих одиниць всебічно й остаточно розв’язано. Адже фразеологізм – складне утворення як за значенням, так і за формою. Утворившись на синтактичному ґрунті, фразеологічні одиниці суттєво відрізняються від вільних синтактичних сполучень насамперед своєю семантикою. Порівняймо, наприклад, такі вирази:

зелений гай, велике приміщення,

короткі вулиці, дати хліба,

піймати голуба, бити молотом,

9

взяти за поручень;

зелена вулиця, велике цабе,

руки короткі, дати дьору,

піймати облазня, бити чолом,

взяти за горло [ 1, 29 ].

Наведені приклади мають однакову кількість складових компонентів, але відрізняються передусім способом вираження загального змісту.

Для першої групи прикладів характерним є пряме значення кожного слова. Перед нами вільні словосполучення, які створюються щоразу, коли є потреба побудувати ту або іншу одиниці мовного спілкування. Другу групу становлять словосполучення, які за будовою подібні до словосполучень першої групи, але суттєво від них відрізняються цілісним значенням і не створюються щоразу, а відтворюються як уже готові ( подібні до окремих слів ) для мовного вжитку [ 3, 50 ].

Отже, слова першої групи мають самостійні лексичні значення, які перебуваючи в лексично-граматичному зв’язку між собою, передають зміст виразу; складові слова-компоненти другої групи, втративши своє самостійне значення, виражають значення фразеологізму в цілому.

За словами Л.Г. Авксентьєвої ”особливо виразно постає фразеологічне значення, коли порівняти фразеологічну одиницю з її генетичним прототипом – вільним словосполученням. Так, наприклад, у складі вільного словосполучення в'язати ( зав’язати ) вузол слова в'язати ( зав’язати ) і вузол означають – ”робити вузол”, з’єднувати, скріплювати кінці чого-небуть вузликом петлею”. Наприклад: ” Хай би, скажімо, на глибинах вугілля рубав чи на жнив”яному комбайні уславився, чи вітамін винайшов проти грипу, а то й рукомесло тобі життя підкинуло все якесь аж ніби кумедне: вузли в’яжи, парусину пучками перемацуй, наладновуй на вітер нею лови…” (О. Гончар) [ 1, 29].

Фразеологічна одиниця ж в'язати ( зав’язати ) вузол має значення – ”почати інтригу проти когось, заплутати справу, ускладнювати питання:

10

”Привітались стримано, кидали на мене запитливі погляди. Бачив, тут ждали мого повернення з нетерпінням. Адже, ж справді, вузол зав’язався туго, спробуй його розв’язати ” ( Ю. Збанацький ) [ 4, 40].

Фразеологічні одиниці, як і слова вільного вжитку, функціонують у мові