Отже, вільне словосполучення завжди становить суму значень слів, що входять до його складу і перебувають у живих семантичних та граматичних зв’язках між собою. Значення ж фразеологізму виникає в наслідок переосмислення вільного словосполучення, тоді слова-компоненти втрачають свою лексичну самостійність. Для кожної фразеологічної одиниці вихідними виявляються вільні звороти мови, повні за своїм складом, нормальні за граматичною будовою, прямі за значенням… Метафоризація спричиняється до більшої злитості компонентів словосполучення, але виникає деяка спрощеність. Паралельно з цими семантичними процесами відбувається втрата окремих частин фрази, змінюється граматична

24

структура, а в міру загального переоформлення системи мови давні сталі формули дедалі більше стають нерозкладними семантично, лексично і граматично. У результаті тривалого процесу метафоризації вільного словосполучення формується цілісне значення фразеологізму.

25

ІІ. Місце та значення фразеологічних одиниць у творчості Анатолія Дімарова.

2.1. Роль фразеологізмів у творах А. Дімарова.

Людина у мовленнєвій діяльності не просто передає певну інформацію про навколишній світ, а й виражає при цьому своє ставлення до нього. Текст виступає найважливішою одиницею, що обслуговує різні сфери життя суспільства, а художній текст відображає ставлення автора до об’єктивної діяльності, яке він передає через експресивність, емотивність, через оцінку закладену в семантичну структуру слова або синтаксичної побудови. При цьому несподіваність мовних образів підвищує інформативну цінність висловлювання, підключає читача до творчого процесу – відтворення певної картини, впливаючи не тільки на його уяву, а й на почуття, емоції, зокрема – за допомогою фразеологізмів. [ 45, 31 ].

Стійкі звороти є органічним зворотом – елементом у мові романів, повістей, оповідань. Під пером майстрів слова фразеологічні одиниці можуть зазнавати перетворень у семантиці та структурі. Дослідження стилістичної палітри, реалізованої творчою індивідуальністю в художньому творі, дає можливість не тільки зазирнути у творчу лабораторію митця, а й визначити неповторність, самобутність її складових, оцінити їхню естетичну вартість. Тож коли кажемо про того чи того письменника як про новатора художнього слова, то маємо на увазі й те, що він оригінально, своєрідно використовує мовні одиниці фразеологічного рівня, творчо обґрунтовує їхній семантичний потенціал, цілеспрямовано модифікує структурно-семантичну модель. [29,2].

Загально мовні фразеологізми з пестливими і згрубілими компонентами, зберігаючи традиційне значення і структуру, пожвавлюють авторську мову, надаючи їй образності та яскравості: ” Мартоха не з тих, що без царка в голові ”, ” Ніхто б язика не точив, не перемивав твоїх кісточок ”, ” Біс одним мотузочком скрутив ”, ” Нам усе на блюдці з голубою облямівочкою ”. такі фразеологізми в мові персонажів Є. Гуцало, А. Дімарова, П. Загребельного,

26

М. Стельмаха є одним із засобів їх мовностилістичної характеристики. Доцільно та влучно вжиті в художньому тексті, ці стійкі звороти викликають сильні позитивні чи негативні емоції. [ 45, 31 ].

Компаративні фразеологізми несуть не тільки предметну, але й естетичну інформацію, пробуджуючи діяльність уяви та викликаючи різноманітні асоціації в читачів. Письменники активно використовують такі одиниці для посилення емоційно-експресивної характеристики літературних героїв: ” Гляньте: сама, одна, як билиночка в полі! ”, ” І жінка, закривши обличчя чорними наче корінці, пальцями, починає тремтіти, як та вишня на холоді, - без жодного слова, без жодного крику ”, ” Строкарі густо, мов груддя, ввалюються в корчму, але худющий, як смичок, з вічно заплаканими очима Лукаш навіть не поворухнувся”, ” Серед жінок трапляються достоту як наливне яблучко або ж як дозріла вишня ”, для підкреслення властивостей та ознак неживих предметів, явищ: ” Чим далі сло витягувалось понад шляхом на схід, тим більше воно звужувалось і вже від прицвинтарного ставка майже до фігури збігало двома свіжими, мов печерички, рядами осель ”, ” дід витягає з кишені довгу, мов свічечка, цукерку, хлопчак вихоплює її з рук і з вереском біжить до ліжка ” [ 34, 33 ].

Слід зауважити, що письменники часто модифікують загальновживані фразеологізми з метою досягнення гумористичного ефекту.

Оцінюючи творчість Анатолія Дімарова К. Ломазова пише, що вистачає ї двох-трьох шедеврів, щоб створити довершено-нищівний портрет людських історій. Знову й знову дивує письменник умінням перетворювати чи не кожен епізод на закінчену вставну мікроновелу, з якої являється нам ще одна колоритна постать, із тільки їй притаманним ладом думок, логікою вчинків, характерним словом і тестом [ 60, 125 ].

За словами М. Слабошпицького стиль – це не людина. Приклад Анатолія Андрійовича Дімарова, те виразно підтверджує. І в житті, і в письмі він не вміє бути нудним чи архісерйозним чоловіком. Натомість постійне бажання покепкувати із самого себе й з усіх, одне слово – все те, що буває в

27

унікальній життєво-літературній ситуації, коли класик сучасного письменства не забронзовів до змертвіння, а лишився справді живою людиною з лукаво примруженим поглядом на світ [ 45, 32 ].

Відповідною є і стилістика Анатолія Дімарова – умовно реалістична, з вихлюпуванням авторського сарказму і в сюжетній колізії, і в художню деталь, що не завжди сприймається як життєва, вірогідна реалія, але при цьому є внутрішньо-необхідною, слугує опертям для реалістичного