Літературна група католицького спрямування „Лоґос” утворилася у Львові наприкінці 1922 року. На початку ХХ століття в багатьох країнах створювались католицькі організації. У Відні існувало товариство „Logos”. Журнал „Поступ”, пишучи про львівське літературне католицьке об’єднання, припускав: „може воно на взір віденського піднялося би перевести в життя піддану думку, бо серед хмар і тьми, що з усюди валом надтягають на нашу землю, конечно треба світла…, котрого ніщо не переможе” [17, 1925. – Ч.1-2. – С.29]. Поняття „лоґосу” тісно пов’язане з філософією та релігією. Члени львівського літературного угруповання ніколи не тлумачили католицизм як окремішнє політично-конфесійне явище. Всі вони, йдучи за етимологією слова „католицький”, потрактовували його як вселенський, такий, що відповідає загальній істині вчення про Ісуса Христа, канонам і догмам монотеїстичної релігії [див. 20, 123]. У темах, образах, мотивах їхньої творчості знаходять відображення проблеми людського буття, які пов’язані з релігійним вченням: боротьба святості та гріха, пошук сенсу життя, взаємозв’язки людина-Бог, терпіння-смерть-нагорода. Ці питання „дуже часто перебувають у центрі уваги письменників, яких у європейському літературознавстві називають „католицькими”, а їх твори „католицькою літературою”. Серед них – Ф.Моріак, Ж.Бернанос, Д.Папіні, Ґ.вон ле Форт, Г.К.Честертон, Ґ.Ґрін” [14, 72].

Католицькій літературі, зокрема українській, присвячено чимало праць, у тому числі й закордонних. Терміном „католицька література”, „католицьке мистецтво” широко послуговувалися як західноєвропейські дослідники в цих галузях, так і вчені-філософи, теологи, історики, соціологи тощо. На цю специфіку понять звертає увагу Степан Хороб [20, 123-124]. Католицькою літературою захоплювався „лоґосівець” Олександр Мох (Петрійчук), його приваблювали повісті Даніеля Ропса. Чимало статей присвятив висвітленню католицької літератури і Григор Лужницький під псевдонімом Л.Нигрицький („Поль Кльодель”, „Поль Бурже”, „Шов і Честертон”). Він стверджував, що в той час, коли „письменство валяється в сенсації або сексуальному багні”, багато письменників шукає порятунку в теософії [17, 1928. – Ч. 5-6. – C.61]. „Лоґосівці” не обмежувалися тільки естетичними принципами, вони стали активними творцями так званого західноукраїнського „тексту” (поняття запропоноване Стефанією Андрусів [1, 49]).

Літературознавці стверджують, що в західноукраїнському дискурсі визначальними були поняття „Україна”, „Нація”, „Держава”, „визволення”, „герой”, вони становили опозицію до „атеїзму”, „матеріалізму”, „зради”. Часописи різноманітної ідеологічної орієнтації сповідували національний принцип, проте його реалізацію уявляли дещо по-різному. Серед найавторитетніших літературних видань слід назвати „Назустріч”, „Ми”, „Поступ”. Формування літературної групи „Лоґос” відбувалося навколо останнього. Перше число журналу з’явилося у 1921 році. Ярослав Грицков’ян вважає, що цей рік слід назвати початком діяльності „Лоґосу”. Вивчивши літературно-громадські журнали 1920-х років, можна помітити, що публіцисти вже виокремлювали цю групу письменників. Деякі дослідники твердять, що „поступівці” заснували літературну групу християнських письменників, яка задекларувала наміри творити католицьку літературу українською мовою [див. 1, 109]. Пріоритети літературного об’єднання редакція оголосила завданнями часопису. Творча атмосфера літературного угруповання була сприятливою для художніх шукань, а діяльність насиченою, про це свідчать численні публікації.

Релігійність і національна ідея – два основні чинники, які визначали обличчя „Поступу” та „Лоґосу”. Їхні ідейно-естетичні концепції були дуже схожі, хоча в перших числах журналу зазначалось, що „часопис не є апологетичним органом християнства, ані агітаційним органом якої-небудь партії. Стоїмо на об’єктивному становищі”; проте заанґажованість „Поступу” очевидна [17, 1921. – Ч.2. – С.1]. На це вказує і Лілія Гром’як [3, 8]. Підтвердженням такої думки служить і мета часопису – формувати свідомого українського патріота, християнина, прищеплювати поколінню високі цінності.

Схожість позицій видавців часопису і членів літературного об’єднання не випадкова. Часопис, який був призначений для читання українською інтелігенцією, виробив редакційну програму на основах християнського персоналізму та католицизму. Співпрацівниками редакції були „лоґосівці” Василь Мельник, Степан Семчук, Петро Сосенко, Адам Монтрезор. Григор Лужницький працював співредактором журналу. Проблеми розвитку католицької літератури порушували в журналі й інші галицькі автори, наприклад, Ярослав Гординський. Також „Поступ” друкував переклади закордонних статей, які відповідали ідейно-естетичній концепції редакції. Прикладом може слугувати реферування „Листів про католицьку літературу” Лео Вайсмантеля. Як бачимо, часопис намагався створити європейський культурологічний контекст католицької літератури і застерегти читачів від більшовицьких гасел у мистецтві та громадському житті. Журнал намагався зорієнтувати читачів на вартісні твори. Проблема духовності була однією з провідних для авторів „Поступу”, які протиставляли себе комуністам з ідеями атеїзму. Олександр Мох, під псевдонімом Араміс, писав, що більшовики, для того щоб позбутись релігійності, використовують три засоби: літературу, театр, кіно. Вони намагаються „відвернути душу людини від духовного на матеріальне: любов і щирість [замінюють. – Н.В.] на сексуалізм і цинізм, релігійність на матеріалізм, духовну красу на тілесну красу, глибінь душевних переживань на зверхній блиск техніки…” [13, 6-7].

Лілія Гром’як