Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





ФРАНЦ ҐРІЛЬПАРЦЕР:

АВСТРІЙСЬКИЙ КЛАСИК ФРАНЦ ҐРІЛЬПАРЦЕР У ТИПОЛОГІЧНИХ ВИМІРАХ

Кожен митець, незалежно від того, в якому жанрі він працює, все ж залишається дитиною свого часу, свого краю і свого народу. Його творчість завжди є обумовлена його довкіллям, оточенням, суспільною атмосферою. І тим самим творчість віддзеркалює дійсність його доби. Це твердження стосується малярів-графіків, скульпторів та композиторів. Але, мабуть, найбільше -– майстрів слова: поетів, письменників, драматургів. Недарма твердив колись Ґете: “Хто хоче збагнути поета, мусить відвідати країну поета”. “Noten und Abhandlungen. Zu besserem Verstдndnis des West-Цstlichen Divans” Johann Wolfgang von Goethe. Werke. Hamburger Ausgabe in 14 Bдnden, Mьnchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1998, II, 126. Крім цього Ґете додав – “насправді поета ніхто не збагне, крім того, хто збагнув його час”. Schriften zur Literatur. Von Knebels Ьbersetzung des Lucrez. Johann Wolfgang von Gorthe. Werke. Hamburger Ausgabe in 14 Bдnden, Mьnchen: Deutscher Taschenbuch Verlag, 1998, XII, 306. Але водночас слід пам’ятати іще одну цитату, яка поширює і поглиблює зміст сказаного вище, а саме: “Поет творить свій світ вільно, згідно з власною ідеєю, і тому він може цей світ явити досконало і завершено”. Див. лист Гете до Г.Лудена (H.Luden) від 19.08.1806.

Франц Ґрільпарцер народився (15.1.1791) і помер (21.1.1872) у Відні; його життя та творчість тісно пов’язані із цією давньою столицею Ґабсбургської монархії. Головна частина його творчого доробку вкладається в рамки так званої “бідермаєр-епохи” австрійсьої літератури, яка обумовлена політичною дійсністю часів Меттерніха, розпочалася, як свого роду міщанська реакція на добу ідеалізму, себто на класичну й романтичну літературу попередніх десятиліть. В українській літературі аналогічної доби не було, як це підкреслив Дмитро Чижевський у своєму короткому екскурсі під заголовком “Бідермаєр” та “натуральна школа” на Україні”. Проте, Чижевський подає дуже вдалу оцінку, або опис “бідермаєра”, уривок з якого доречно тут зацитувати: “Головні ідеологічні мотиви романтики в літературному бідермаєрі слабшають та зникають. Замість індивідуалізму та революційного пориву маємо тут повагу до “надіндивідуального порядку” в державі, релігії, звичаях, ухил до традиції; замість живої спраги, яку може задовольнити лише весь світ, – спокійне збирання, колекціонування. Замість різкості, поривчастості, романтики, – м’якість, спокій; замість стремління до крайнього, навіть поза межі нормального та дозволеного, – пошану, покору, смирення, як основні чесноти людини; мова стає спокійнішою, правильнішою, поміркованішою, статичнішою. Крім цих основних рис, дослідники називали й інші – до того такі, що стоять в певному протиріччі одні з одними: ідилічний характер та “розірваність”, песимізм, сум та прагнення спокійної, м’якої краси”. Чижевський Дмитро. Історія Української Літератури. Від початків до доби реалізму. Українська Вільна Академія Наук у США, Нью-Йорк, 1956. – С. .

До цього визначення Чижевського слід додати, що письменники цієї доби (принаймні, багато хто з них) намагалися створити певний синтез давніх ідеалів минулого та нових ідей сучасності, себто – синтез класично-романтичної епохи із добою реалізму. Вони прагнули втримати при житті зблідлі ідеали минулого християнської Європи та пристосувати їх до нової політичної і соціальної дійсності. Але невгасимі та непоборні конфлікти вартостей сильно відобразились на літературній творчості того часу, як і депресивна політична ситуація в Австрії під керівництвом вже згаданого вище Меттерніха. Цей дух часу створив, можна твердити, певний комплекс меншовартості у письменниках епохи “бідермаєр” – вони гостро відчували епігонство невдалого наслідування геніїв минулого, включно із Ґете, якого Ґрільпарцер пізнав особисто у Ваймарі 1823 року, Шіллера та великих поетів-романтиків. Творчість цієї ґенерації велетнів викликала у їхній психіці почуття безсилля, безпорадності та неможливості уповні осягнути естетичних цінностей минулого. Це почуття меншовартості спрямувало русло творчості поетів цього часу до зосередження на менших, інколи майже дріб’язкових речах. Час титанів минув, і з ним минуло захоплення широкими та потрясаючими темами та мотивами, як і захоплення великими постатями, могутніми індивідуумами. Зародилося почуття відчуження, відречення, а то й відчаю, спричинене і підсилене хиткою й нестабільною політичною ситуацією в монархії та воєнними заворушеннями в Європі. Все це знайшло віддзеркалення у житті та творчості Франца Ґрільпарцера і численних його сучасників. Визначний віденьський драматург Фердінанд Раймунд (1790-1836) покінчив життя самогубством; так само закінчив свої дні близький друг Ґрільпарцера письменник Адальберт Штіфтер (1805-1868), оповідання та романи якого насичені мотивами “маленьких людей” і “маленьких подій”, а поет Ніколаус Ленау (1802-1850), у творчості якого також присутні українські мотиви, закінчив свої дні у психіатричній лікарні. Його смерть Ґрільпарцер оплакує в поемі під заголовком “Епітафія” (“Nachruf”; 1850 р.), з якої наводимо тут першу строфу:

Так ти й минув, бідний чоловіче.

І зблід ти самотньо в психіатрії,

Врешті перейшовши у той час,

Який тобі так пасував на твоєму життєвому шляху.

Переглядаючи біографії письменників цієї епохи, можна твердити, що їм випадали дуже нещасливі долі. Ґрільпарцер, хоч він і не покінчив життя самогубством, все ж теж не є винятком. Вже у юності він став свідком бурхливих революційних часів, перемог, трагедій і розчарувань, включно із самогубством рідної матері (1819). Батько Франца був адвокатом та ентузіастом ліберальних ідей Йосифа; мати походила з музичної родини, була нервовою та неспокійною жінкою. Вчився молодий Франц удома, а пізніше – в ґімназії, після закінчення якої він записався на курс права та філософії,


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13