Лібусса є представницею минулого, Премислав – сучасного, в якому закладена основа світлого майбутнього, що його провіщає життя Лібусси. Відносини між ними двома є свого роду аналогією до відносин самого Ґрільпарцера з Катериною Фреліх у часи їхньої молодості, коли вони при щирій любові, все ж не могли знайти життєвого щастя у бурхливому світі. У цій драмі, побудованій на ідеї філософсько-культурного розвитку людства, все ж таки присутні елементи автобіографічної дійсності.

“Бланка з Кастилії”, задумана ще у ранній молодості автора, є п’єсою з історії Іспанії XIV століття. Юний, п’ятнадцятилітній драматург перебував тоді під сильним впливом Шіллера, драму якого “Дон Карлос” можна вважати моделлю цієї п’єси. Матеріал, тобто сюжет для цього твору Ґрільпарцер узяв з історичних джерел, а також від Вольтера “Есей про звичаї”. Тематично п’єса пов’язана із “Жидівкою з Толедо”, знаходимо там подібних персонажів, хоча у “Бланці...” вони менш реалістичні. У центрі розповіді стоїть слабовольний володар, король Кастилії Дон Педро, оточений придворними інтригами, жертвою яких стає Бланка з Бурбонів, його дружина. Дуже цікавою у цій п’єсі є постать Марії де Паділья, яка на початку твору має деякі риси Леді Макбет, але характер якої змінюється в процесі дії. Найбільшим недоліком п’єси є брак стислості, драма є просто задовгою. Але її сюжет дуже добре надається для оперного лібретто.

Крім перелічених вище п’єс, літературна спадщина Ґрільпарцера включає ще коротку комедію на десять сцен і чотири персонажі. Комедія ця має заголовок “Хто винен?”(Wer ist schuldig?). Цю п’єсу, добре модернізувавши і підшукавши гарного режисера можна сміливо ставити й сьогодні. Є ще легка, дещо моралізаторська п’єса в п’ятнадцяти сценах під назвою “Перо” (Die Schreibfeder, 1808), яка написана на кшталт “Горя брехунові”, є незакінчена драма “Естер”, побудована на біблійних мотивах і подібно, як “Жидівка з Толедо”, написана під виразним впливом Лопе де Вега.

Важливою в творчості Ґрільпарцера є також його драматична опера в трьох діях під титулом “Мелюзіна” (Меlusina с. ). Цікавою теж є сцена-фрагмент “Ганнібал і Сціпіон” (Наnnibal und Scipio, 1838). На додаток до драматичних фрагментів, нарисів та студій на різноманітні теми, від сивої давнини і по авторову сучасність, надрукованих творів у зібранні Ґрільпарцера нараховуємо 121. Це переважно твори, задумані ще замолоду, упродовж трьох перших десятиліть XIX століття.

Не зважаючи на те, що про життя і творчість Франца Ґрільпарцера існує цілий масив літератури (переважно німецькою та англійською мовами), Як приклад можна навести наступні праці: Loreny, DagmarG.Dichter des sozialen Konflikts, herman Bцhlaus Nachf., Wien, 1986; Politzer, Heinz. Franz Grillparzer oder Das abgrьndige Biedermeier, Fritz Molden, 1972; і Roe Ian F. An Introduction to the Major Works of Franz Grillparzer, 1971-1872, Austrian Dramatist, Edwin Mellen, Lewiston et al., 1991.   все ж його творча спадщина й по сьогодні дає великі можливості для досліджень, літературзнавчих і театрознавчих розвідок, дає змогу науковцям заглибитися в німецькомовну і світову літературу та філософію різних віків. Ґрільпарцер ще й по сьогодні залишається недооціненим, як науковець. Його студії з філософії; історії, історії політики, культури, естетики і літератури (особливо іспанської, але також і римської, грецької, німецької та англійської) хоч з сьогоднішньої строгої точки зору можуть виглядати дещо дилетантськими, все ж є надзвичайно цікавим джерелом для пізнання літературних процесів різних народів і різних часів, а також для глибшого осягнення найвищих надбань людського духа.

Його автобіографічні нариси, щоденники, мемуари та подорожні нотатки дають читачеві змогу глибше збагнути “дух часу” XIX століття і зрозуміти психіку тогочасної людини. Та безумовно, найбільший внесок Ґрільпарцера у світову культуру – це його драматургічна творчість. Вона не тільки важлива через свою духовність і богословську тематику, але також і через глибоке розуміння людської душі. У ній автор розкриває глибинні первні людської сутності, подає різні типи чоловіків і жінок та представляє межові ситуації, які викликають відповідні реакції з глибини їхніх душ. Всі драми Ґрільпарцера є “драмами вартостей”, твори ці порушують суттєві філософські проблеми життя: де пролягають кордони між сном-мрією і дійсністю, між правдою і брехнею, між трагедією і комедією, між егоїзмом і альтруїзмом, між любов’ю й ненавистю, між добром і злом. Конфронтуючи ці питання, персонажі Ґрільпарцерових драм виявляють цю незмінну природу людини, яка дуже часто не витримує морального іспиту. Себто – цієї бароккової “беверунґспробе”, що її ставить життя непересічним людям. У глибині душ його героїв нуртує демонічна діонісійська стихія хаосу, якої вони не здатні приборкати, і через яку вони порушують моральний космічний закон. А згідно з тим невідомим і незбагненним законом кожна провина супроти природи буде покарана ще у земному житті. І хоча, як вже було сказано, всі важливіші п’єси автора мають певний теологічний етос – він же і католик, і людина доволі консервативного світогляду, – тут не йдеться про якусь божественну кару, а лише про психологічно