Але ти говориш вищими мовами,

Яких не розуміє вухо підслуховувачів,

Невловний їхніми рядами,

Ти йдеш, проходиш наскрізь, як ангелик.

Попри те, що традиційна німецька критика вважає ґетівський Ваймар першорядним джерелом його творчості (зокрема – драматургічної), Відень все ж лишався для Ґрільпарцера-митця найважливішим формулятивним чинником, тут тривала традиція іспанського бароко, відчувалися імпульси “золотого віку” іспанської літератури епохи Кальдерона де ла Барки, Лопе де Веґа, традиції народного театру, вертепу і опери. Все це, як і творчість Шекспіра, є другим, надзвичайно важливим джерелом його творчості.

Щодо філософії, то найсильніший вплив на його мислення і на формування його світогляду справила філософія Іммануїла Канта, ім’я якого знаходимо у щоденнику Ґрільпарцера вже у 1812 році. Через призму учення Канта письменник сприймав усе філософське мислення людства, починаючи від давніх греків і закінчуючи його німецькими сучасниками. Nadler Josef. Franz Grillparzer. Liechtenstein Verlag, Vaduz, 1948, 306-307.

Ці творчі імпульси, з одного боку реальне буденне життя великого міста, а з іншого – потужна літературна і культурна спадщина Австрії – стали тим ґрунтом, на якому зросли образи героїв-протагоністів дозрілого вже Ґрільпарцера-драматурга. Всі вони – люди з крові і плоті, виведені автором на сцену життя, щоб у відповідний момент скласти іспит моральної гідності, яка завжди є вкорінена у природі, згідно переконань автора.

Як поет і письменник, Ґрільпарцер не залишив по собі значного за обсягом доробку. Не враховуючи ранніх, можна сказати навіть “дитячих” поезій, таких, як “Бій пристрастей”, написаних цілковито під впливом і у стилі Шіллера, його вірші видаються суто інтелектуальними і суб’єктивними, вони мало ліричні. Він завжди почував себе драматургом і вірші писав переважно для самотерапії та заспокоєння нервів. У своїй біографії Ґрільпарцер висловився на цю тему так: “...з уваги на факт, що у мене була загальна звичка вживати ліричну поезію виключно як засіб самополегшення і втечі (від дійсності), я не можу вважати себе ліричним поетом.” Про впливи Шіллера, Шекспіра і Гете на ранню творчість Грільпарцера див: Yates Douglas. Franz Grillparzer. A Critical Biography, Basil Blackwell, Oxfords, 1946, p. . Подібно, як у Ґете, котрий сказав знамениту фразу: “Всі мої твори є фрагментами однієї великої сповіді”, творчість Ґрільпарцера теж була великим відкриванням душі. Різниця, мабуть, полягає в тому, що поезія Ґете більш зрозуміла і доступна наявному читачеві, який нічого не знає про життя поета; а для розуміння поезії Ґрільпарцера потрібне знання інтимних обставин життя, у яких він творив. Чи не найкращим прикладом цього є його вірш “Прощання з Ґаштайном”, у якому поет висловлює біль і страждання, спричинені долею митця. Від’їжджаючи з цього курорту, який він залюбки відвідував, і який лишив свій слід у його творчості, Ґрільпарцер написав настроєвий вірш, першу строфу з якого цитуємо нижче:

Година розлуки б’є – я мушу покидати,

Отже, прощавай, мій милий Ґаштайне!

Ти потішителько численних гірких болів.

Нам болі також ти заколисала,

Які мені дав Бог, і на які мені люди заздрять.

І це є джерелом мого болю,

Причини страждань, які мало хто зрозуміє.

Ти дозволила мені забути про них на короткий час.

Відтак, у наступних трьох строфах поет на прикладі природних явищ – дерево, спалене блискавкою, перлина, вияв краси, проте створений сумним організмом мушлі, і водоспад, що радісно поплив би річкою між спокійних луків і полів, але мусить розбиватись об гостре каміння, надаючи йому краси, проте і рани – все це показує радше великий, майже завжди прихований кошт краси і щастя, недоступний осягненню розумом із зовні. Такою самою є й доля поета. Все це доходить свого апофеозу в останній строфі:

Так і поет; хоч і піднесений високо щастям,

Оточений гучними звуками оплесків,

Він все ж є зів’ялим (висхлим) деревом, спаленим ударом блискавки.

Бідолашний той організм мушлі, той водоспад.

Те, що вам чується, як пісня, насправді є плачем,

Викричаний у безвтішний всесвіт,

І вогні перлини, що кружляють навколо вас,

Є відрізаними частинами його життя. Grillparzers Werke in sechzehn Teilen, Deutsches Verlagshaus Bong & Co., Berlin et al., o.J., Ester Teil, Gedichte , 13-14.

Як бачимо, автобіографічний момент, сформульований ще у першій строфі, натякає на центральну тему вірша: зовнішня слава оплачується внутрішнім болем. І цю тему автор розвиває різними образами в наступних трьох строфах. Домінує тут інтелект, в поезії Ґрільпарцера немає злиття між конкретно пережитим і духовно охопленим образом, як у Ґете. Але вірш є беззаперечно конфесійного характеру.

З цієї точки зору поезія Ґрільпарцера сягає своїм корінням ще у передромантичний час. Поет стає свого роду ланкою між давно минулим і далеким майбутнім, й це дає йому змогу пережити сучасне:

Коли мій час на мене повстає,

То не вражається єство моє.

Я з іншої доби сюди забрів,

Й колись до інших відійду часів. Цей вірш, написаний 1806 року, має назву “Записка у родинний альбом графині Енценберг” (“In das Stammbuch der Grдfin Enzenberg”). Grillparzers Werke in sechzehn Teilen, Deutsches Verlagshaus Bong & Co., Berlin et al.,