Ідеш відсіль в самітній темний кут,

І не уздрю тебе ніколи вже?

Поверне день і верне тиха ніч,

Весна і осінь, літа довгі втіхи,

Та ти ніколи вже, Леандер, чуєш?

Ніколи вже, ніколи вже!

Романтичний пафос цієї трагедії, її піднесена і вишукана мова, що передає трагізм нещасливого кохання, надають усьому творові високопоетичного звучання. В контрасті до минущості людського життя, краса є непроминальною.

Казкова драма “Сон життя” (Der Traum, ein Leben, 1834) написана трохеями у чотирьох діях, як і багато інших драм Ґрільпарцера, показує вплив іспанської традиції на австрійську літературу, її безпосередній прототип – п’єса Кальдерона де ля Барки “Життя – сон”, а джерело – твір Вольтера “Біле і чорне”. Дія п’єси відбувається у Середній Азії, в місті Самарканді, а головна частина – це сон протагоніста Рустана, амбітного юнака, який живе разом зі своїм дядьком Масудом і його донькою Мірцою. Їхній невільник Цанга пробуджує у Рустана гаряче прагнення до пригод. Рустан вже готовий залишити дім у пошуках пригод, але засинає перед порогом, під акорди пісні, що її виконує старий дервіш. Зміст цієї пісні – суєтність світу, і те, що правда існує тільки в царині думки. У своєму сні Рустан бачить, як його жадоба слави і пригод заводить у безнадійну ситуацію, аж до почуття непростимої вини. Юнак прокидається, і розуміє: все, що йому наснилося, могло б статися насправді. Рустан доходить до висновку, що справжнім щастям людини є “внутрішній мир і безвинна грудь”.

“Горе брехунові” (Weh dem, der lьgt, 1838) – це комедія на п’ять дій, написана ямбами, у традиції віденського “фольктеатру”. Після її невдалої постановки Ґрільпарцер відійшов від театрального життя. Головна тема комедії, матеріал до якої автор запозичив з “Історії франків” (Historia francorumn) авторства Григорія Турівського, є людська проблема з висловленням правди і провадженням правдивого життя у навколишньому оточенні. У п’єсі також розглядається конфлікт між християнством і язичництвом. Комізм п’єси випливає з перебігу її дії, а також з гумористичних діалогів персонажів, особливо Леона, який спершу говорить правду, будучи щиро переконаним, що люди не ймуть йому віри, а потім – у щирій вірі в божу поміч тим, хто каже правду. П’єса не позбавлена також здорової дози сатири, яка полягає в тому, що загалом люди вважають висловлення правди великою чеснотою, але самі при цьому дурять себе і своїх ближніх. Найновішу інтерпретацію того твору в контексті драматургії Грільпарцера подає Віллям Ріф. Див.: Reeve, William. Weh dem der lьgt! Grillparzer’s Janus-Fased Comedy, The German Quarterly, 2004, 77, 1, 59-75.

Інші драми Ґрільпарцера видано вже після його смерті. До важливіших між ними належать перш за все драма з історії Австрії “Ворожнеча братів при дворі Ґабсбургів” (Ein Bruderzwist in Habsburg, 1872), яка тематично є споріднена з “Королем Оттокаром”, п’єси “Жидівка з Толедо” (Die Jьdin von Toledo, 1872), “Лібусса” (Libussa, 1872) і трагедія “Бланка з Кастилії” (Вlanka von Kastilien), яку автор закінчив писати ще 1809 року, але прем’єра якої відбулася тільки 1958 р.

Дія драми “Ворожнеча братів...” відбувається у Празі і у Відні. Як і в п’єсі “Король Оттокар”, автор зосереджується тут не так на перебігу історичних подій, як на діях осіб і їхньому душевному світі. Особливо виразна у цьому творі постать цісаря Рудольфа Другого. Дія відбувається на тлі громадянських заворушень у Австрійській імперії та в переддень Тридцятилітньої війни. Діапазон п’єси доволі широкий і складний: у Празі генерал Руссворм чекає на розстріл, за те, що він убив Бельгіоса, суперника дон Цезара, незаконного сина цісаря Рудольфа. Дон Цезар намагається звабити Лукрецію, доньку відомого празького громадянина Прокопа, і відкрито виявляє свою втіху з приводу смерті суперника. У міжчассі в Празькому замку молодший брат Рудольфа, архикнязь Матіас разом зі своїм дорадником Мельхіором Клезелем відбувають аудієнцію у цісаря, стараючись здобути для Матіаса пост коменданта мадярського війська у війні з турками. Пізніше дон Цезар просить цісаря помилувати генерала Руссворма, проте безуспішно – смертельний вирок вже підписаний. Між дон Цезаром та імператором розвивається конфлікт, який загострюється, коли Цезар натякає на обізнаність із таємницею свого походження, себто на те, що він є нешлюбним сином володаря. Рудольф погрожує йому смертю, бо пригадує, що у пророцтві славетного датського астронома Тіхо Браге сказано, що його, цісаря найбільшим ворогом є один з його найближчих родичів. Штирійський архикнязь Фердинанд намовляє Рудольфа йти війною супроти протестантів. Він звітує про успіхи у насильницькому наверненні до католицизму десятків тисяч душ у його князівстві, що Рудольф сприймає негативно, і про репресивні засоби, застосовані супроти тих, котрі відмовились навернутися до католицизму. Під час усієї першої дії Рудольф справляє враження людини, зовсім не зацікавленої державними справами; він більш охоче читає твори Кальдерона, аніж приймає адміністративні державні рішення. Лише брат Фердинанда Леопольд, якого одного Рудольф вважає “справжньою людиною”, здатен викликати у нього приємний настрій і добрий гумор. У другій дії армія Матіаса знову програє битву, але сам Матіас все ж вдоволений – він воював відважно, і мріє про майбутні перемоги. Він проти замирення, але ним маніпулює хитрий Клезель. Під час родинної наради, разом з архикнязем Максиміліаном, братом Рудольфа і Матіаса, Фердинандом і Леопольдом, хитрий Клезель перемовляє Ґабсбургів укласти мир