Франкові «Панські жарти» в світлі німецьких літературних теорій

У моєму «Вступі» до перекладу Романа Татчина Франкових «Панських жартів» Див. Іvаn Frаnkо, “Тhе Маstеr's Jests“. New York, 1979, с. 9-13.

я звернувся до джерел (історичних та літературних) поеми І. Франка та, інтерпретуючи працю, вказав на її спорідненість з німецьким натуралізмом. Дана праця є спробою доповнити коментарі щодо цих німецьких впливів та встановити їхнє значення для поеми Франка.

І. Франко написав «Панські жарти» у період січня-лютого 1887 року та опублікував їх того ж року як частину збірки «З вершин і низин». Поема увійшла до другого видання цієї ж збірки, опублікуваної з додатком невеличкого вірша в 1893 році, яку Франко присвятив пам’яті батька – Якова Франка.

Перші відгуки на «Панські жарти» як читачів, так і критиків були досить позитивними, і відтоді праця користується значною популярністю. Як приклад прихильних критичних відгуків подамо перший огляд збірки «З вершин і низин», який з'явився в журналі «Зоря» (1887, с. 241-242) відразу після її публікації. Критик Григорій Цеглинський негативно висловився про інші вірші зі збірки, проте схвально відгукнувся про «Панські жарти»: «Не завагаємося зазначити, – писав Цеглинський, – що з часів Шевченка не було кращої поеми в українській літературі (ніж «Панські жарти»). Під простою назвою «Оповідання» криється епічна поема першоклясної краси та першоклясної якості».

Подібно, Василь Щурат у своєму творі «Про Франкові «Панські жарти» – передмові до видання поеми 1928 року – схвалює Франкове відтворення Zeitgeist (дух часу) того періоду, глибокий моральний етос, який наповнює поему, та яскраве зображення його протагоністів. Щурат також подає аналіз джерел, із яких Франко запозичив деякі історичні елементи.

Однак поряд із історичними джерелами, Щурат натякає на літературного прототипа поеми, і беззаперечно помиляється. Згідно з його твердженням, Франко орієнтувався на роман (трилогію) провансальського поета-письменника Фелікса Ґраса (1844-1901) «Lеs Rоugеs du Midi». Він зокрема пише: «Франко читав роман Фелікса Ґраса і говорив мені про це вже у дев'яностих роках минулого сторіччя» Див. Франко Іван. «Панські жарти: Поема з останніх часів панщини». Львів, 1928, с. 13.

.

Щурат проводить коротке порівняння між літнім Рандулє – персонажем роману Ґраса, та Франковим священиком, і вказує спільні для обох творів мотиви. Проте роман Ґраса не міг бути джерелом Франкової поеми. Твір був написаний провансальським діалектом під заголовком «Li Rouge dou Miejour» у 1895 році та опублікований у 1896 році, тобто дев'ять років після публікації першої версії Франкової поеми. Щурат писав свою працю в червні 1928 року, і оскільки він не подає назви оригіналу і дати публікації твору Ґраса, можемо стверджувати, що Франко говорив про роман Ґраса як про цікавий феномен літературного паралелізму, а Щурат, працюючи над вступом до «Панських жартів» тридцять років пізніше, мабуть, забув про хронологію подію. Крім того, можемо обґрунтовано припускати, що коли б Франко дійсно використовував як взірець «Lеs Rоugеs du Midi», він особисто згадав би роман Ґраса в перемові до четвертого видання «Панських жартів», яке вийшло друком 1911 року.

Аналізуючи «Панські жарти», необхідно встановити жанр твору. Цитований вище Цеглинський назвав його «епічною поемою»; Олександр Білецький у своєму нарисі «Поезія Івана Франка» підкреслює його схожість зі «справжнім епічним твором» Зібрання праць у п'яти томах. Київ, 1956, том II, с. 490.; Євген Курилюк називає його просто «поемою» Див. його «Вічний революціонер». Київ, 1966, с. 206.; Персіваль Канді у вступному слові до авторського перекладу твору називає його «довгою розповідною поемою» Див. Реrcival Cundy. Ivan Franko: The Poet of Western Ukraine. New York, 1948, с. 132, проте Франко, як ми бачимо, вживає слово «оповідання». Використання різних термінів для опису твору вказує на необхідність серйозного аналізу його форми та естетичної структури.

Так, якщо для прикладу, проаналізуємо твір у світлі літературної теорії, що її застосовують до німецької Nоvellе Див. Walter Silz. Realism and Reality: Studies in the German Novelle of Poetic Realism. Сhapel Ніll, 1954., побачимо, що Франкові «Панські жарти» відповідають вражаючій кількості притаманним Nоvellе критеріям – оповідання, встановленого німецькими письменниками та літературними теоретиками. У своїй розмові з Екерманом (29 січня 1827 р.), Ґете подав стисле визначення принципу цього жанру, говорячи: «Was ist eine Novelle anders als eine sich ereignete, unerhцrteBegebenheit?» («Чим же іншим є оповідання, якщо не нечуваною подією, яка відбулася?»).

Це, звичайно, стосується і «Панських жартів», адже ціла розповідь базується на «нечуваній події», тобто незаконному примусі священика виконувати кріпацькі повинності та його смерті в результаті лютої бурі та непосильної праці. Романтик Людвиґ Тік (Ludwig Tiesk) також зробив вклад до цього визначення: «Оповідання кидає потужне світло на подію (\/огfаll), значну чи незначну, яка, хоч і припустима, все ж чудова (wunderbar), а навіть неповторна» Цитата з Realism and Reality, с. 3-4.

.

Це, в приблизній мірі, відповідає визначенню Ґете «нечуваній події», причетність якої до «Панських жартів» ми вже згадували. Критерієм Nоvеllе Тік також постулює Wendung чи Wendepunkt – пункт, в якому оповідання змінює хід досить несподівано, однак цілком натурально, тобто у зв'язку з героями та обставинами.

У нашому дослідженні оповідання бачимо, що цей поворотний пункт знаходиться у пісні XIII, тобто у