Існує деяка схожість між поглядами Тіка та переконаннями Пауля Гайзе (Раul Неуsе), які він висловив сорок років пізніше. Гайзе, твори якого Франко хоч і знав добре, проте не був про них високої думки Про погляди Франка на твори Гайзе див. «Літературно-науковий вістник». Львів, 1898, 1, 2, 67. Необхідно зазначити, що Франко був компетентним теоретиком у жанрі оповідання. Див. Леонченко, Г.С.: «Франко – теоретик новели», в: Іван Франко. Статті і матеріали. Львів, 1966, І, 44-47., написав понад сто оповідань, багато з яких читають і сьогодні. Разом із Германном Курцом (Неrmann Кurz), він редагував збірку оповідань. У передмові до першого видання збірки Див. Deutscher Novellenchatz . Мюнхен, 1871, І, xviiff

, Гайзе підсумував свої погляди, які сягнули апогею в уславленій «Falkentheorie» (взята з новелі Дж. Боккаччо). Він говорить, що оповідання розглядає проблематику людської долі або конфлікту і відкриває нам новий аспект людської природи за посередництвом надзвичайної події. Воно представляє конкретний випадок, чітко окреслений обмеженими рамками, виділеного, як це робить хімік, ізолюючи взаємодію деяких елементів у своєму експерименті, щоб ілюструвати окремі закони природи. Оповідання є обмежене одним циклом та одним конфліктом (“іn еіnem еinzigen Kreise einen einzelnen Konflikt”) і лише скорочено воно може натякати на відношення його героїв до життя в загальному Там же, хviii.

. Воно має чіткий індивідуальний характер чи «профіль»: "еtwas Eigenartiges, Spezifisches shon in der blossom Anlage (...) еіnе starke, deutliche Silhouette" («щось неповторного, специфічного вже в самій його структурі (...) сильний, маркантний силует») і його можна підсумувати кількома рядками, як у казках «Декамерона» Дж. Боккаччо. З розповіді про сокола у цьому творі (9-а розповідь п'ятого дня) Гайзе отримує прагнення «Falkе» – характерної речі, яка відрізняє дане оповідання від інших.

Знову ж таки, для усіх критеріїв, передбачених даною теорією, можна створити окремий випадок. У «Панських жартах» знаходимо істотний конфлікт, наприклад, між власником села та між старшим священиком і його паствою. За посередництвом незвичайних подій цей конфлікт показує небачену жорстокість та свавілля першого та внутрішню доброту і покору інших.

Крім того, «Панські жарти» представляють конкретну проблему – зловживання владою у випадку господаря – в окреслених рамках – невеличкого галицького села, – що служить пробіркою, у якій відбувається експеримент. Усе це, відповідно, надає оповіданню специфічний індивідуальний характер, на якому наполягає Гайзе. Це, підсилюється «Falkе» («соколом»), яким у даному випадку є сільська церква. Життя села розвивається навколо неї, усі вагомі події стаються поблизу неї, і навіть коли дія відбувається поза межами села, у полі, чуємо її вплив у звуках церковних дзвонів. Церква завжди присутня у житті селян, і ця присутність особливо виразно представлена завдяки використанню новелістичних методів. Врешті, завершуючи словами Гайзе, зміст поеми можна легко передати кількома рядками, як будь-яке з оповідань «Декамерона». Її головну ідею, яка поглиблює та об'єднує оповідання, можемо висловити коротким та лаконічним формулюванням.

1883 року, чотири роки перед публікацією «Панських жартів», у своїй праці "Веrtrдge zur Theorie иnd Technik des Romans" [«Внески до теорії та методів роману»] Фрідріх Шпільгаґен (Friedrich Spielhagen), праці якого викликали змішані відчуття у Франка, додав новий елемент до теорії оповідання. У ній він вводить розрізнення між романом та оповіданням. За словами Шпільгаґена, роман розглядає проблематику героїв, які знаходяться на етапі розвитку, в той час, коли оповідання базується на повністю сформованих (fertige Charaktere) героях, які, знаходячись у ситуації критичного конфлікту, лише відкривають чи проявляють свою природну вдачу. Так, беззаперечно, відбувається у випадку «Панських жартів». Усі герої, яких зустрічаємо в творі, – це сформовані особистості. Постаті негідника чи священика не розвиваються у ході подій – вони тільки піддаються випробуванням, а постаті селян залишаються, за словами комісара «кльопа клюпа / та топра», від початку до кінця твору.

Останнім критерієм жанру ми можемо визначити так званий Rohmen - рамки, через які розповідається історія (подібно як в ситуації з іншими критеріями, не кожне оповідання мусить бути Rahmeneryдhlung (оповідання в рамках). Оповідач «Панських жартів» – це мешканець цього ж села, який брав участь в описуваних подіях і який тепер переповідає їх задля користі молодих слухачів.

Відтак, Франко слушно назвав «Панські жарти» оповіданням, адже, як ми бачили, воно задовільняє усі вимоги, поставлені німецькими теоретиками цього жанру. Цей факт, мабуть, принаймні частково зумовлює естетичну якість поеми та її популярність. Дотримуючись свідомо чи несвідомо критеріїв, визначених німцями, Франко створив працю, яка в порівнянні з прозою, присвяченою подіям тих часів (1846-48 рр.), відзначається краще розвинутою естетичною формою, вищим ступенем драматичного напруження та безпосереднішим впливом на читача.

Попереднє вводить нас до другої літературної теорії, яка значно сприятиме вичерпному зрозумінню Франкової поеми. Адже так, як наша Novellentheorie пояснює деякі зовнішні формальні риси «Панських жартів», подібно принципи німецького натуралізму допоможуть нам зрозуміти їхню внутрішню структуру. Тут, знову ж таки, бачимо, що деякі ідеї, запропоновані німецькими вченими, стосуються безпосередньо Франкової поеми.

Можливо, одним із способів продемонструвати близькість Франка до способів, що їх використовували німецькі натуралісти, стане