Уже саме виникнення обох творів має декілька подібних елементів. Поетичним натхненням для твору Гауптманна стала коротка, проте яскрава поема Гайнріха Гайне (Неіnrich Неіnе) «Dіе schlesischen Weber» («Сілезійські ткачі») (1844), а для Франкового твору – оповідання Миколи Устияновича «Смерть верховинця» (1850) Див. моє "Introduction" до "Маsterr's Jests", с. 9.. Як Гауптманн, так і Франко використали історичні джерела, і обидва автори були особисто знайомі з місцевостями, у яких відбулися ці історичні події. Обидва твори торкаються населення невеличких сіл: Гауптманн зображує мешканців сілезійського села, у якому відбувся бунт ткачів; Франко описує мешканців західно-українського села, якому згодом він дає назву Ялинковате. В обох творах бачимо деспотичних експлуататорів убогих: в Die Weber (Ткачі) – власник фабрики, Драйссіґер, безжалісно використовує і без того нужденних сілезійських ткачів; в «Панських жартах» – Мигуцький жорстоко поводиться з галицькими селянами. В обох працях немає поодинокого позитивного героя – люди, тобто маса, керують подіями. Це порівняння можна проводити до найдрібніших деталей (включаючи порівняння між літнім благочестивим Гільзе та священиком у творі Франка), однак це не є нашою метою. Ми прагнемо лише вказати спорідненість Франкових «Панських жартів» з Die Weber  – однією з найяскравіших праць німецького натуралізму. Очевидно, ми не розглядаємо впливу творчості Гауптманна на Франка Франкову оцінку праць Гауптманна див. Кіра, Аlbert А.: "Іvап Frаnkо's Viеw оf Gerhart Наuptmann" у Рrobleте der Kompartistik und interpretation: Festschrift fьr Andre von Gronicka... (Воnn, 1978) с. 136-141. Матеріали, що стосуються питань натуралізму, див: Literarische Manifeste des Naturalismus: 1880-1892, в редакції Ерика Рупрехта, Штутгарт, 1962, та дисертацію Бертольда Зігварта Der sogenannte "konsequenter Naturalismus" von Аrnо Holz иnd Johannes Shlaf, Боннський Університет, 1967., адже «Панські жарти» на п'ять років випередили Die Weber. У «Панських жартах» ми натомість бачимо власну адаптацію Франком деяких головних принципів німецького натуралізму іще задовго до того, як т. зв. Konsequenter Naturalismus (консеквентний натуралізм) набув широкої популярності в Німеччині. Взяти хоча б Франкове зображення місця події – одного із найбільш істотних аспектів натуралізму. Після детального, хоч несистематично представленого історичного оточення, яке вводить нас у 1846-48 рр., Франко відтворює справжню копію галицького села, яке в той же час стає моделлю, що дає нам змогу дослідити різноманітні соціальні верстви села та проблеми, з якими стикається громада. Франко споглядає на сільське життя із зоровою та слуховою точністю натураліста та представляє його в усіх можливих аспектах. Населення села складається з власника Мигуцького, старого священика, селян та жида-корчмаря. Інші герої, як наприклад, прислуга Мигуцького, є нічим іншим, як продовженням його особистості, подібно як сільський голова є ніким іншим, як представником селян. Необхідно зазначити, що жоден з героїв (за винятком власника) не має імені, адже вони не становлять індивідуальних осіб, але типи, що також є рисою натуралізму. Проблеми селян – типові для «маленьких людей», що їх знаходимо в німецькому натуралізмі: експлуатація та знущання зі сторони власника, злиденність, алкоголізм і в результаті – загальний стан депресії та відчаю. Однак, цей мікрокосмічний світ, змальований Франком, не зважаючи на його очевидні натуралістичні елементи в зображенні оточення, міг безумовно мати своє коріння виключно в традиціях української літератури XIX століття. Проте впровадження державного комісара беззаперечно єднає твір з німецьким натуралізмом, адже комісар – типовий приклад так званого Воte von der Aussenwelt (посланець зовнішнього світу). Він є тим каталітичним агентом, який входить в реакцію (в даному випадку з селом), та цілковито змінює його, залишаючись при цьому незмінним. Така особа, як правило, повинна походити з іншого оточення (як це відбувається в його ситуації), і завдяки “інакшості” досвіду та походженню, вносить нові ідеї в інертне та покинуте середовище і цим спричиняє значні соціальні зрушення. Тут можемо додати, що у драмі Ткачі також зустрічаємо такого ж каталітичного агента в особі Морітца Єґера.

Іншим натуралістичним засобом, що його німці вважали sine qua non і який знаходимо в «Панських жартах», є так званий Rhythmus der Persцnlichkeit (ритм особистості). Натуралісти стверджували, що кожен герой говорить своєю власною мовою у натуральному, притаманному його особистості ритмі. У «Панських жартах» Франко послідовно зберігає цей тип мовлення усіх своїх героїв Короткий аналіз індивідуальних мовних зразків поеми див. у «Передмові», с. 10-12.

. Ці зіндивідуалізовані мовні взірці підсилюють реалізм твору, який, в свою чергу, є підсилений реалістичним зображенням героїв. Герої завжди залишаються вірними своїй мовній природі, а всезнаючий автор ніколи не втручається в їхню розповідь. О. Огоновський та інші критики звинуватили твір Франка у відсутності реалізму. Вони стверджували, що простий галицький селянин, яким є оповідач, не міг бути в курсі різних історичних подій, про які говориться на початку поеми, а згадування Бастилії взагалі виходило за інтелектуальний обрій кожного галицького селянина. Однак така критика має тенденцію недооцінювати знання та інтелігенцію галицького селянина, якого Франко знав аж занадто добре. Почнемо з того, що деякі селяни несли службу в лавах Австрійського війська, що вже сама по собі була збагачуючим досвідом. Після звільнення вони повертались