до рідних сіл та ділились побаченим зі своїми односельчанами. Тоді було (і мабуть, надалі існують) чимало переказів серед простих людей, котрі знали речі, що ми сьогодні навіть не можемо уявити. До того ж, оповідач – це старший чоловік, який бачив за життя немало і який має мудрість, досвід та знання, що приходять з віком. І нарешті, сам текст поеми подає розсудливе пояснення посилання на Бастилію:
Десь їм школяр сказав про теє,
Що в Франції якась Бастілля
Була: кого туди всадять,
Тому вже світу на видать (Пісня XVII).
Як бачимо, формулювання є навмисно нечітким, аби зберегти реалізм ситуації, і студент, як джерело цієї інформації, здається цілком достовірним. Кінцевою заувагою, яку додамо, стане той факт, що фрагментарні спогади про інвазію Наполеона на Росію, яка потрясла країну лише декілька років до написання поеми, могли й далі зберігатись у свідомості людей. Відтак, окреслення цього та інших історичних посилань як «несумісне ... з світоглядом неосвіченого селянина-оповідача», як читаємо в Огоновського Див. його «Історію літератури руської». Львів, 1893, частина III, розд. 2, с. 956., здається бути безпідставним.
Подібно, Франка звинувачено у тому, що постать священика є «занадто зідеалізована». Справді, цей священик є людиною надзвичайно побожною та доброчестивою, однак не забуваймо, що і він не сторониться обману, коли йдеться про порятунок власного життя, і де тільки можливо, намагається перекласти відповідльність за власні вчинки на Архиєпископську Канцелярію у Львові Франко особисто відповів своєму найсуворішому критику, М. Драгоманову, вказуючи на т.зв. "рiae frauds" свого священика, що, на думку Франка, не дивлячись на усю його ревність та внутрішню благочестивість, робить духовного природньо людським та недосконалим. Див. «Матеріяли для культурної і громадської історії Західної України. Листування І. Франка і М. Драгоманова». Київ, 1928, том І, 406..
Іншою технікою натуралізму, яку Франко застосовує узгоджуючи з власною поетичною манерою, є звичайно, т. зв. Sekundenstil, завдяки якій можливим стає змалювання дрібниць щоденного життя. Як приклад, можемо подати уривок, який описує напад селян на буду псів власника (пісня XVII) та наступне змалювання відчуттів комісара після нападу на нього псів Мигуцького (там же). Акцент навіть на найменшій деталі життя (в даному випадку – соломинка) у цих уривках стає передвісником пізнішого Sekundenstil консеквентного натуралізму Необхідно зазначити, що дещо пізніше (1898) Франко вдосконалив цей стиль у перекладах праць Детлефа фон Лілієнкрона. Див. Леонід Рудницький. Іван Франко і німецька література, Львів, 2002, с. 191-195.. І врешті, змальована в традиціях надмірного натуралізму, постає перед нами сцена шмагання батогом селян, що є майже неестетичною у своєму цілісному, нецензурованому зображенні злиденного аспекту життя у кріпацтві (пісня XIV). Дійсно, Франко не був натуралістом у чіткому значенні цього слова. Жоден поет не зумів виключити власної творчої індивідуальності зі своїх праць, як цього вимагали Гольц (Аrnо Ноlz) та Шляф (Johannes Schlaf), і сам натуралізм, як стверджує Вальтер Зільц, не міг обійтися без виборів Див. Realism and Reality, с. 143.. Однак Франко був винятково співзвучний тогочасним досягненням німецької літератури і застосував деякі естетичні принципи, що їх розвинули німецькі натуралісти іще до того, як Арно Гольц сформулював теорію консеквентного натуралізму у своїй праці Dіе Kunst ihr Wesen und ihre Gesetze (Мистецтво, його сутність і його закони) 1891 року. Джерелами Франка, ймовірно, були журнали Kritische Waffengдnge (1882-84), який редагували брати Гайнрих та Юліус Гарт (Наrt) в Берліні, та Die Gesellschaft, який виходив в Мюнхені під редакцією М. С. Конрада (М.С. Соnrad) з 1885 по 1902 рр. Відтак, Франко використав деякі техніки натуралізму, які він відшліфував власною майстерністю задовго до того, як німці цілковито використали усі можливості, запропоновані новою літературною теорією Зосереджуючись на німецькому натуралізмові, не варто забувати про вплив французьких натуралістів на творчість Франка. Див. Вогуs Нlуnskу, Іvап Frаkoо еt Еmile Zоlа. Unе Еtudе de relations litteraires, Наmburg, 1979..
Пишучи свої «Панські жарти», Франко, як ми ствердили, нерідко керувався німецькими літературними теоріями, а їхні принципи залишили незатертий слід на струткурі поеми. Однак етос твору, його, так би мовити, духовне полотно залишається виключно українським. Аналізуючи теорію Гайзе, ми показали сільську церкву як «Falken» – центральний символічний об'єкт, навколо якого обертаються події.
Проте поряд із церквою, існує чимало інших тематично пов'язаних через увесь перебіг твору, другорядних лейтмотивів. Поема рясніє такими словами, як «Бог» чи його синонімом «Господь», а також такими висловами, як стародавній український великодній привіт «Христос Воскрес!», що надають творові виразно християнського характеру. До того ж, чимало є висловів таких, як «чорт» чи його синоніма «біс», німецького слова Teufel, чи Judas, які підсилюють конфлікт між добром та злом. На цьому символічному рівні суперечка між священиком та власником набирає додаткового виміру. Священик з його скромним галицьким провінціалізмом, простою філософією пасивного опору злу, яка базується на біблійній заповіді підставити другу щоку, стає незаперечним символом християнства. Він є апостолом ненасильства. Дійсносно, читач мимоволі вбачає у ньому постать Христа, особливо коли він, парафразуючи слова Спасителя, звернені до св. Петра (Мат. 26,53), нагадує парафіянам утримуватися від жорстокості та покірно противитися злу:
Незвісні вам слова святі:
Як Бог хотів би оборони,
То