Небесних ангелів зіслав? [Пісня XI)

Страждання стає змістом життя цього простого сільського священика, а покірне прийняття – його розумінням цієї суті. Однак у його покорі є гідність та моральна перевага. Натомість власник, з його надмірною гордістю та жорстокістю, стає протилежністю священика на цьому символічному рівні поеми. В одному моменті твору він змальований як антихрист (пісня XIV), котрий наважився кепкувати з Самого Бога (пісня XIII). У цьому контексті зіставлення Великодня та скасування кріпацтва набирає глибокого символічного значення: визволення як духовне, так і фізичне, а стрічки «Христос Воскрес, а панщину чорт взяв!» (пісня XVIII) радісно звіщають повну перемогу добра над злом.

В «Панських жартах» Франко безповоротно встановив важливість релігії та духовності для українського народу та для себе самого. Пишучи цей твір, він, мабуть, усвідомив, що історія, як твердив видатний історик німецької літератури Г.А. Корфф (Н.А. Korff ), «є справжнім психоаналізом нашого теперішнього буття» Корфф пише: «Ми в дійсності не знаємо, хто ми є, доки ми не зрозуміємо нашу власну історію. У нашій історії вияснюються звичаї, традиції, привички. Це означає несвідомі елементи нашого життя. Історія є правдивим психоаналізом нашого сучасного буття. Це буття – історичне по своїй суті. Воно конкретизується тільки через власну історію, а коли ні – залишається незрозумілим. Бо все інше – це «припущення», що означає самовизначення духа, який ніколи не доводить до інших результатів, як до тих, що в нас закладені з народження». (Geist der Goethezeit. Leipzig, 1953, т. IV, с. 175).

Наголос Корффа на історії як на ключі до самозрозуміння є найбільш доречним у інтерпретації глибоких релігійних переконань Франка, висловлених у «Панських жартах». Для Франка кріпацтво та повстання селян у 1840-х рр. були живим минулим. Його відношення до цього періоду було «mutatis mutandis», тобто таке ж, як у Шевченка до Коліївщини 1768 року, яке Кобзар відтворив у своїй відомій поемі «Гайдамаки» (1841). Франко, не дивлячись на позірні ліберальні, антиклерикальні погляди, усвідомлював, що релігійна спадщина минулого України була невід'ємною частиною його особистості, і їй він спорудив вічний монумент у своїх «Панських жартах».

. У своїх спробах розв'язати власні проблеми буття за посередництвом творчості, Франко відкрив, що людина ніколи не пізнає себе в інтроспективі та самоаналізі, якщо не визнає присутності історичної та культурної спадщини свого народу у собі. В цьому сенсі, поема «Панські жарти» становить своєрідну confession de fоі Івана Франка, яка відкриває нам найпотаємніші елементи душі поета.