„Руська Трійця” та „Лоґос” висвітлювали історичне минуле нашого народу для того, щоб подолати прірву між ідеалом та дійсністю. Для них історичне минуле було одним із найголовніших виявів національної дійсності, яку вони утверджували засобами романтичної та неоромантичної поетики. Для Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького характерним було возвеличування визвольних рухів („Болеслав Кривоусий під Галичем, 1139”, „Побратимові”, „Думи”). Дослідженню цього питання Григор Лужницький навіть присвятив окрему статтю – „Романтичний історизм у творчості о.Маркіяна Шашкевича” [див. 12]. У свою чергу в творах „лоґосівців” про минуле виявляється не тільки розуміння й сприйняття історичної героїки, а й проекція на сучасні їм події визвольних змагань. Відтак вибудовувався зв’язок між минулим і майбутнім. Іван Вагилевич відзначав, що „прежність і теперішність, взаімною переймою зілляті і зав’язані, городять [тобто охоплюють. – Н.В.] жизнь народу” [20, 195]. Члени літературних об’єднань були переконані в автохтонності українців. А тому вони доводили глибину культурної та історичної традиції свого народу, витворюючи у національній пам’яті легендарний міф минулого.

„Лоґос”, як і „Руська Трійця”, зображав історичні події у світлі суспільного та естетичного ідеалу з відчутними романтичними рисами. Особливо виразно це проступає у драматичних творах Григора Меріяма-Лужницького („Ой Морозе Морозенку”, „Січовий суд”, „Дума про Нечая”, „Лицарі ночі”), поезіях Маркіяна Шашкевича („О Наливайку”, „Хмельницького обступлєніє Львова”), Василя Мельника-Лімниченка (збірка „З війни”), Степана Семчука (збірка „“Воскресіння: Пісні зриву”), прозі Осипа Лещука („“Ждала, ждала козака”, „Кроваві сліди”). Їх твори були спробою розгадати українську національну долю й показати повчальний приклад сучасникам, тобто образно втілити нові ідеї. Водночас письменники обох угруповань часто послуговувалися документальними свідченнями, розповідями очевидців про „минуле, яке „забула” історія, але яке збереглося в народі” [12, 99]. Прикладом служать твори Григора Лужницького та Маркіяна Шашкевича.

Споріднює „лоґосівців” із письменниками „“Руської Трійці” релігійність і поетичність світосприймання. Яків Головацький вважав духовну культуру певною художньою системою. „“Це, власне, домінуюча спадкоємність, коли сув’язь релігійності й поетичності сприяла розвитку української літератури навіть у часи її стагнації чи заборони”, – стверджує Степан Хороб і вказує на те, що такі риси світогляду членів „Лоґосу” і „Руської Трійці” мають свої традиції, науково сформульовані у дослідженнях літературознавців, філософів, психологів, етнографів [18, 285]. Члени обох угруповань вважали, що морально-етичні народні норми відіграють важливу роль у побудові суспільства.

Релігійний та національний принципи були домінуючими у діяльності згаданих літературних об’єднань. Вони визначали духовно-світоглядне обличчя всіх їх представників: Маркіяна Шашкевича („Син любимому отцю”), Василя Мельника-Лімниченка („Аве, Марія!”), Степана Семчука („Воскресний спів”), Григора Меріяма-Лужницького („Сумнів”). Практично кожен із них вважав, що українці повинні триматися рідного коріння, а в боротьбі за державність – згуртуватися. Члени літературних угруповань намагалися посприяти етнокультурному розвиткові українців. Проте у формуванні власного мистецького світогляду літератори не обмежувались лише національними традиціями. Вони стверджували, що треба вступати „в жизнь європейську” [8, 26]. Письменники обох об’єднань вважали, що літературна творчість може стати чималим внеском у побудову нового суспільства, адже наш народ має давні традиції державотворення. Поєднання релігійного та національного робило мистецьку концепцію „лоґосівців” неповторною. Осип Лещук заявляв, що в його творчості основне місце займає Бог і Батьківщина [10, 15].

Окрім художньої творчості, члени „Лоґосу”, як і „Руської Трійці”, активно займалися науковою діяльністю, публіцистикою, багато сил віддавали громадській роботі. Прикладом можуть бути Іван Вагилевич та Григор Лужницький, які створили чимало праць, присвячених українській літературі („Замітки о руській літературі”, „Передговір к народним руським пісням”; „Нарис сучасної галицької поезії”, „Галицька драматургія між двома Світовими війнами”, „Праукраїнський театр”). Діяльність обох угруповань є підтвердженням думки, що письменство кожного народу – спосіб його думання, „його душі образ” [4, 438]. Художнє мислення „лоґосівців” та письменників „Руської Трійці” типологічно споріднені в аспекті релігійності та поетичності світосприймання – як самих митців, так і ліричних героїв. Загалом релігійність і національну ідейність історики літератури визнали основними принципами художньо-стильового мислення письменників „Руської Трійці” і „Лоґосу”. Міцним та твердим підґрунтям для них слугувала християнська позиція, релігійні та громадянські переконання.

Відтак можна говорити про спадкоємність творчих засад „Руської Трійці” у художньому мисленні „Лоґосу”. Це свідчить не тільки про продовження „лоґосівцями” християнських традицій письменників „Руської Трійці”, а й про творчий розвиток засад художнього мислення католицькими письменниками Західної України [14, 144]. Водночас члени „Лоґосу”, підпорядковуючись вимогам часу, намагались „привнести в поезію складні психічні почуття, неспокій, сумніви” [3, 171].

Розглядаючи літературне життя Львова початку ХХ століття, „лоґосівець” Григор Лужницький писав, що в цей час почали утворюватися нові літературні об’єднання, і майже одночасно з’явилися такі угруповання, як „Митуса” і „Лоґос” [див. 11, 59]. Їх діяльність містила певні спільні риси. До „Митуси” увійшли вчорашні січові стрільці (Василь Бобинський, Олесь Бабій, Юрій Шкрумеляк, Роман Купчинський, Микола Голубець). Тарас Салига творчість поетів-січовиків відносить до „галицького віття релігійної