ПРОБЛЕМИ ГУМАНІСТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

В ОПОВІДАННЯХ КОСТЯНТИНИ МАЛИЦЬКОЇ Й ОЛЕНИ ЦЕГЕЛЬСЬКОЇ

Розбудова незалежної Української держави неможлива без оновлення національної освіти, розробки прогресивних технологій, гуманізації, диференціації та інтеграції навчання, науково обґрунтованої системи патріотичного виховання засобами художнього слова.

Одним з провідних принципів освіти є принцип гуманізації, який передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права кожної особистості на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичного, психічного і соціального потенціалу, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних факторів навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуття гуманізму, милосердя, доброчинності.

Відповідно до хрестоматії з педагогіки (укладачі А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко), гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – прогресивний напрямок духовної культури, що звеличує людину як найвищу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток, прояв творчих здібностей.

Вихованню високих моральних цінностей в людині, тактовного ставлення до оточуючих, вміння співпереживати, бажання допомагати іншим надавали великого значення педагоги Костянтина Малицька й Олена Цегельська, присвятивши цій проблематиці ряд оповідань для дітей.

Костянтина Іванівна Малицька (літературні псевдоніми: Віра Лебедова, Чайка Дністрова) – українська письменниця, педагог, діячка культурно-освітніх товариств у Галичині. Найбільше прославилась, як автор популярних пісень «Чом, чом, чом, земле моя...», «У Січі, у Січі гуртуймось, брати». Костянтина Малицька народилась 30 травня 1872 року в селі Кропивник (зараз Калуського району Івано-Франківської області), в сім'ї греко-католицького священика. Початкову школу закінчила в Станиславові, вчительську семінарію – у Львові. Вчителювала в народних школах невеличких міст Галичини, брала активну участь у громадсько-політичному житті, засновувала хори, читальні «Просвіти» тощо, працювала в педагогічних товариствах «Рідна школа», «Крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю». У 1914 році інтернована російською окупаційною владою до Красноярська, де стала першою вчителькою української школи імені І. Котляревського. Після п'ятирічного перебування в Сибіру Костянтина Іванівна у 1920 р. повернулася до Львова, де знову почала працювати в школі імені Тараса Шевченка. Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, автор поезій, оповідань і сценаріїв, зокрема, «Малі герої», «Гарфа Леїлі»; автор багатьох січових пісень. Друкувала твори в журналах «Молода Україна», «Світ дитини», «Зоря», альманахах «Нова хата», «Учитель», «Жіноча доля», сатиричному часописі «Комар» та інших виданнях. Була редактором дитячого журналу «Дзвінок» (Львів). Писала статті на педагогічні й громадські теми, робила переклади. Померла у Львові 17 березня 1947 р.

Олена Цегельська (1887 – 1971) – український педагог, дитяча письменниця і громадська діячка. Родом із Сокальщини. Дівоче прізвище – Кизима. До 1939 року учителювала в селі Закомар'ї на Золочівщині. Дебютувала 1910 року з оповідання у газеті «Діло» під псевдонімом Галя. Друкувалася в дитячих журналах «Дзвінок», «Світ дитини», «Малі друзі», згодом у «Веселці». Від 1940-х років на еміграції в Німеччині, пізніше в США, де й померла. Окремо вийшли збірки оповідань і повістей: «Байки і казки» (1924), «Ганнуся йде до міста» (1930), «Слідами босих ніжок» (1934), «Хліб наш насущний» і «Велика Мовчанка» (1935); твори для юнацтва: трилогія «Петрусева повість» (1950), «Тайна гір» (1952), «Весняні бурі» (1967), «Напровесні» (1969).

Таким чином, обидві письменниці були педагогами і своєю творчою працею намагалися створити дітям хороший взірець для наслідування. Герої їхніх оповідань своїм гарним прикладом заохочують бути розважливими та відважними («Боягуз», «Урятувала» К. Малицької), вдячними і щирими («Китичка фіалок», К. Малицька), незлопам'ятними і добрими («Месть», К. Малицька), чесними і порядними («Порохівня», К. Малицька), співчутливими, допомагати іншим («Задля науки», К. Малицька; «Гість із далекої країни», «На Святий Вечір», «Перший раз до школи» О. Цегельської), вчать любові і поваги до батьків та своєї Батьківщини («Найменший», «Урятувала», «Задля рідного слова», «Малий гуцулик» К. Малицької; «Напровесні», «За здоров'ячко мамусі» О. Цегельської).

Аналізовані оповідання спрямовані на виховання гуманності у ставленні до батьків, друзів, вчителів, односільчан та сусідів, і навіть до кривдників.

Вияв великої любові, поваги та самопожертви – так можна охарактеризувати ставлення Катрі з оповідання К. Малицької «Урятувала» до матері, адже великої душевної сили потребувала довга дорога до лікаря в нічних заметах: «Страшно було йти, ой, як страшно, але там мама вмирають». Свідченням готовності до не меншої самопожертви заради батька є слова Миколки («Найменший» К. Малицької): «Тату, не плач! Продай мене завтра, як продав Багрю, а за гроші викупи нашу хату і землю!». Та й маленька Орися з оповідання «За здоров'ячко мамусі» О. Цегельської своєю щирою дитячою молитвою наче й справді змогла б розчулити навіть Богородицю: «І не знати, чи то світло лампадки так замиготіло, чи справді Матінка Божа усміхнулася...»

Справжньої похвали заслуговує терплячість та наполегливість малої «вчительки», що вчила говорити «по-нашому, по-рідному» свою приятельку – сирітку Таню («Гість із далекої країни», О. Цегельська). «Маруся не сміялась! О, ні! Бо і в садочку пані вчителька не сміялась також з нікого, лиш лагідно повчала, як говорити».

А як багато значить здатність відчувати щиру вдячність і вміння виявляти її, та так, щоб дарувати радість і ні до чого не зобов'язувати, як це робила Ксеня з оповідання К. Малицької «Китичка фіалок». «Сльози затремтіли в очах учительки, вона вмить зрозуміла, чиї це малі рученята кровавилися, збираючи