Екзистенціалістська концепція Сартра пропонує нам позицію відокремленого індивіда, котрий має мужньо і послідовно відкидати від себе „заклики”, „звабливості” світу, відстоюючи своє право на нічим не детермінований вибір. Сутність людини – це те , як вона вміє використати своє існування в різноманітних ситуаціях. Звідси й головна теза французького мислителя, – „існування передує сутності”. Саме через існування людина обирає сама себе, самореалізовується.

Події у романі "Нудота" відносять до 1932 року. Сюжет твору побудовано на зображенні внутрішніх почуттів і переживань головного героя Антуана Рокантена. Герой, переживши духовне пробудження, "стрибок із абсурду до істини" мріє написати книгу, яка "повинна просоромити читачів за їх існування" – книгу-історію чи книгу-казку.

Антуан веде щоденник, щоб контролювати повторення відчуттів. Він остерігається і навіть боїться того нового, що може народитися і оволодіти героєм.

Головною проблемою творчості Сартра стала проблема індивідуальної свідомості. Тривога і страх – головні почуття людини, які письменник виводив у творі "Нудота":

"… я встревожен: вот уже полчаса я избегаю СМОТРЕТЬ на эту пивную кружку. Я смотрю поверх нее, ниже нее, правее, левее – – но ЕЕ стараюсь не видеть… Ничего особенного. Но я не могу объяснить, что я вижу. Никому не могу объяснить. В этом все и дело – – я тихо погружаюсь на дно, туда, где страх."

Сартр не заперечував об'єктивність існування світу, але вважав, що знання про світ не може бути об'єктивним. Об'єктивний світ він вважає абсурдним, хаотичним. Закономірності в світі не існує, зрозуміти його неможливо. Людина – самотня і безпорадна, а її існування – випадковість.

Все частіше Антуан Рокантен відчуває стан "нудоти". Все менше і менше місць, де він може сховатися від неї. Навіть в його улюбленому кафе, йому не вдається уникнути цього стану:" Его голубая ситцевая рубаха радостным пятном выделяется на фоне шоколадной стены. Но от этого тоже тошнит. Или, вернее, ЭТО И ЕСТЬ ТОШНОТА. Тошнота не во мне: я чувствую ее там, на этой стене, на этих подтяжках, повсюду вокруг меня. Она составляет одно целое с этим кафе, а я внутри.".

"… Тошнота … она и есть эта бьющая в глаза очевидность? Теперь я знаю: я существую, мир существует, и я знаю, что мир существует. Вот и все. Но мне это безразлично. Странно, что все мне настолько безразлично, меня это пугает." – внутрішній монолог головного героя.

Єдине, що допомагає йому позбутися "нудоти" – музика:" Тошнота исчезла. Когда в тишине зазвучал голос, тело мое отвердело и Тошнота прошла. В одно мгновенье; это было почти мучительно – сделаться вдруг таким твердым, таким сверкающим."

Сартра цікавить поведінки людини у світі. Він заперечує детермінізм. Єдиним критерієм оцінки явищ, на його думку, може бути досвід. Будь-який досвід корисний, людина повинна бути активною. У творі "Нудота" він пише, що: " Доктор обладает опытом. Обладать опытом – – его профессия; врачи, священники, судьи и офицеры знают человека наизусть, словно сами его сотворили".

Сартр стверджує поняття абсолютної свободи людини. Але людина нічого не може змінити, екзистенціалізм заперечує мету дії і віру в прогрес. На підтвердження цих слів, цитата з твору:

"Я свободен: в моей жизни нет больше никакого смысла – – все то, ради чего я пробовал жить, рухнуло, а ничего другого я придумать не могу. Я еще молод, у меня достаточно сил, чтобы начать сначала. Но что начать? Только теперь я понял, как надеялся в разгар моих страхов, приступов тошноты, что меня спасет Анни. Мое прошлое умерло, маркиз де Рольбон умер, Анни вернулась только для того, чтобы отнять у меня всякую надежду. Я один на этой белой, окаймленной садами улице. Один – – и свободен. Но эта свобода слегка напоминает смерть."

Герой Сартра – розгублений інтелігент, він переживає, рефлектуючий, схильний до самоаналізу. Автор часто зображує стан свідомості героя, слабкого перед жахливим обличчям абсурдного світу.

Абсолютно позбавитись від стану "нудоти" Антуан Рокантен так і не може: "Тошнота дала мне короткую передышку. Но я знаю, что она вернется: она – – мое обычное состояние."

Наведені вище риси екзистенціалізму Сартра характерні в певній мірі і для оповідання "Стіна". Назва – символічна: стіна як порятунок (Пабло Іббієта) і смерть (в'язні та його товариші). Тема – зображення внутрішнього світу героя при очікуванні смерті.

В оповіданні розповідь ведеться від першої особи – від імені головного героя – Пабла Іббієта. Він в'язень, якого разом з іншими засудили на смерть, і вони очікують виконання вироку. Їм залишилося чекати до ранку, а вранці всіх трьох поведуть на розстріл: "Раньше я никогда не думал о смерти – – не было случая, но теперь мне ничего не оставалось, как задуматься о том, что меня ожидает ". В камеру посилають лікаря-бельгійця. Але не для того, щоб він помагав: "Я понимал, почему он здесь: наши мысли его не интересовали: он пришел наблюдать за нашими телами, еще полными жизни, но уже агонизирующими."

Для оповідання характерний грубий натуралізм: " Мне показалось, что от него разит мочой. […] У ног его была лужа, капли стекали по штанине."

Згодом, Пабло помічає, що йому душно в промерзлій камері: " Вот уже не меньше часа меня заливало потом, а я этого не замечал. Зато скотина-бельгиец все прекрасно видел. Он наблюдал, как капли стекают по