Моєму читачеві

Мій друже, що в нічну годину тиху

Отсі рядки очима пробігаєш

І в них народному заради лиха

Чи власним болям полегші шукаєш,?

Коли тобі хоч при одному слові

Живіше в грудях серце затріпоче,

В душі озветься щось, немов луна в діброві,

В очах вогонь сльозу згасить захоче,?

Благословлю тебе, щоб аж до скону твого

Доніс ти серце чисте й щиру душу

І щоб ти не зазнав сирітства духовного,

В якому я свій вік коротать мушу.

1905 року Іван Франко написав сонет “ Моєму читачеві”, де благословляє свого читача на все життя зберегти “серце чисте й щиру душу”, не зазнати духовного сирітства, в якому сам скоротав свій вік.Але це благословення читач дістане за умови, якщо з поетичних рядків йому відкриється історія всього народу, народні болі, і страждання окремої людини, що змусять живіше битися серце, викличуть грім у душі і сльозу в очах, бажання активної праці.

Вже більше ста років живе ім’я Івана Яковича Франка ? геніального сина українського народу, що залишив по собі безсмертну художню і наукову спадщину. Із року в рік вона все міцніше входить у свідомість нашого народу і всього світу. Його твори багатотомними виданнями і величезними тиражами розходяться серед читачів різного віку, різних занять, різних держав.

Найбільшою любов’ю поета, зітканою з найніжніших людських почуттів, була любов до дітей. “Життя,? говорив Франко,? мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце”. Поет вмів не тільки ніколи не заважати дітворі своєю присутністю, а й непомітно входити в їхні ігри, брати жваву участь у них.

Власне саме І. Франко перший в українському письменстві звертається у своїх творах до дітей. Сьогодні найменші читачі знають його як автора ”Лиса Микити “ і оповідача про ті часи “Коли ще звірі говорили”, захоплюються казкою “Абу Касимові капці”.

Серця школярів полонять, овіяні героїчною романтикою боротьби, образи “Захара Беркута” і “Каменярі”. Вже десятки поколінь читають його “Грицеву шкільну науку”, “Малого Мирона”, “Олівець” , “Бориславські оповідання” й багато інших творів , що плекають щирий гуманізм, глибокий патріотизм.

Читачі Франка ніколи не перестають задумуватись над ідеями “Вічного революціонера” і “Мойсея”, над глибоко символічним смислом і долею українського письменника-полеміста і мислителя Івана Вишенського, що став героєм однойменної поеми.

Вчені ? філософи, історики, фольклористи, етнографи ? літературні критики, письменники, йдуть до Франка як до першоджерела наукових і літературно-мистецьких знань, намагаючись осягнути хоча б частково незмірну глибину його поетичного таланту.

Весь народ співає як свої власні пісні на слова Франка “Безмежнеє поле”, “Місяцю князю”, “Розвійтеся з вітром листочки дрібненкі”. “Час рікою пливе” та інші. Його називають титаном праці,що подібно біблійному Мойсеєві, сорок років свого життя віддав невсипущій, а часом каторжній праці і невпинній боротьбі за соціальне і національне визволення свого народу. Він плекав нових борців, вів молодих митців до вершин світової культури. Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титанічність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праці, себто кожні два дні творчого життя – новий твір.

Непримиренний ворог австрійської цісарської влади і польської шляхти, через яку австро-угорська корона здійснювала панування над українським населенням Галичини, цькований власними псевдо патріотами і клерками із “народовського” і “москвофільського” таборів, він жив у крайній бідності, заробляючи на хліб часом коректурою чужих праць і перекладів. Але Іван Франко виявив таку цільність світогляду, характеру, переконань, безкомпромісність у досягненні життєвої мети, яку ще мали Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, а з молодших його сучасників – Павло Грабовський та Леся Українка.

Разом із Тарасом Шевченком та Лесею Українкою Іван Франко – один із трьох найвизначніших поетів нової української літератури. “Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте” Україна нечула такого сильного, гарячого та поетичного слова...” – сказав він про революційну музу Лесі Українки. Та ми знаємо, що сильне, гаряче і поетичне слово після Шевченка Україна почула раніше, ще із Франкової збірки “З вершин і низин” (1887,1893) – другої після “Кобзаря” книжки революційної поезії української літератури.

За тридцять років активного творчого життя, з 1876 по 1906 рік, Франко видав шість книжок поезій : “Баляди і розскази” (1876), “З вершин і низин ” (1887), “ Зів`яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд ” (1897) “Із днів журби ” (1900) “Semper tiro ” (1906). Поза збірками лишилось багато поетичних творів, публікованих у періодичній пресі або й зовсім не публікованих автором. Кращими з них поет доповнив збірку « Звершин і низин » у другому її виданні 1893 року та збірку « Мій Ізмарагд», яка вийшла у 1911 році під назвою «Давнє і нове». Нарешті в 40-ліття своєї літературної діяльності Франко підготував нову редакцію своїх юнацьких віршів і видав у 1914 році окремою книжкою під назвою «Із літ моєї молодості». Решта позазбіркових віршів склала 13-й том двадцятитомного зібрання творів Франка, що вийшло в 50-х роках.

Писати вірші Франко почав ще в старших класах гімназії. З ранніх його спроб до нас дійшли тільки поезії друковані у студентському журналі «Друг» починаю з 1874 року. Молодому поетові довелося долати значні мовні труднощі у зв`язку з не виробленістю в Галичині літературної мови.

У 1876 році Франко видав свої вірші окремою книжкою під назвою «Баляди і