Чим пояснити той факт що Франко понад десять років відтягував видання нової збірки? За цей час він вже встиг стати у прозі відомим майстром реалістичного письма, автором повістей « Boa Constrictor », «Борислав сміється», «Захар Беркут», « Лель і Полель». Паузу у поетичній творчості Франка можна пояснити почуттям високої відповідальності художника перед народом за кожне своє слово. Він розумів, що виступати з новими поетичними творами після Шевченка – справа дуже складна. А тим часом в українській поезії задавали тон епігони геніального Кобзаря. Міряючи великого поета куцою ліберальною міркою, вони витравлювали з його творчості революційний зміст, створюючи націоналістичний культ Шевченка. Це бачив Франко ще у 1877 році, коли писав:

Даремно племґя епігонів,

Племґя карлів змагається

Визвать з кобзи давню пісню –

Визвать давні звуки струн!

Струни пальці їм кровавлять, –

Та кров з пальця – то не пісня!

(«Сон князя»)

Щоб гідно продовжити революційні традиції Шевченка в українській літературній поезії, треба було рішуче вийти за межі існуючих традицій і в нових історичних умовах писати по-новому. Це завдання виконав Іван Франко. Його поетична збірка «Звершин і низин» викликала справжнє захоплення в колах передової молоді. Успіх книжки окрилив Франка. Збільшивши обсяг майже у четверо, але під тією ж щасливою назвою «З вершин і низин», він у 1893 році випустив її другим виданням.

Збірка «З вершин і низин» у доповненому виданні стала новим етапом у розвитку української поезії після шевченківського періоду, водночас вона підсумувала поетичну діяльність Франка за двадцять років. Збірка вражала насамперед своїм тематичним багатством і версифікаційною різноманітністю. В ній знайшли цікаве відбиття всі важливі питання епохи. Це вже була ( за визначенням самого Франка) поезія «нової енергійної дикції».Якщо ми хочемо уявити собі конкретний образ ліричного героя Франкової поезії, то він неодмінно постав би в образі людини героїчного складу, бійця і поета який переймається долею свого народу, захопленого ідеєю соціалізму як ідеєю прекрасного, побачили б справжнього інтернаціоналіста, друга народів, ворога феодального і капіталістичного рабства. Крізь його велике серце не могла не пройти трагедія борців за національну свободу на Балканах, ні ріпницькі бунти Борислава, ні безприкладна мужність революційних народників Росії, що тисячами йшли на штурм російського самодержавства, заповнюючи тюрми, вмираючи на каторзі.Це вже був революціонер нової формації, озброєний досвідом робітничого руху, людина, що всю діяльність свою намагалася прояснити світлом революційної теорії. Може, саме тому збірка «З вершин і низин» характером своєї політичної лірики і сатири нагадує не так Шевченка чи навіть Некрасова, як гнівну патетику чартистських поетів і Ежена Потьє, веселу злість генівського сміху. Тут є все : гучні поклики до бою і ніжний шепіт любовного освідчення, радість весняного цвітіння і скорботна печаль зів'ялих листочків осені, м'який, задушевний ліризм сповіді і їдкий сарказм викриття ,– усе, в чому виявляється душевне багатство ліричного героя збірки і що робить зустріч з ним приємною і радісною.

Збірка «З вершин і низин» - це складна мистецька будова, а не звичайна збиранина віршів писаних у різний час і з різного приводу. « Укладаючи матеріал для сеї книжки ,– писав Франко у «Передньому слові», – я покинув думку про хронологічний порядок, зовсім не пригожій в книжці так різноманітного змісту, котрий, проте, хотілося мені придати яку – таку артистичну суцільність». Збірка складається з семи великих розділів, які умовно розділяємо на дві нерівні частини. У перших трьох розділах – «De profundis», «Профілі і маски» та «Сонети» - зібрано ліричні твори в чотирьох останніх – «Галицькі образки» , «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» та «Легенди» – твори епічні.

Щоб підкреслити широкий діапазон своєї ліричної теми, Франко політичну лірику зосереджує головним чином у розділі «De profundis» і ставить на чолі своєї збірки. Оскількиу політичній ліриці сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, віри і зневір'я, радості і печалі, розділ «De profundis» розділено на цикли, назви яких говорять самі за себе: «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетаря» і «Excelsior». Як бачимо, назви «De profundis» (ми б сказали: «з глибин» чи «з низин» народних) і «Excelsior» ( ми б сказали: «з вершин» великих ідей епохи) не тільки ще раз підкреслюють широту і багатство тем Франкової лірики, а й розкривають назву самої книги – «З вершин і низин».

У розділі «Профілі і маски», крім роздумів про призначення поезії, про роль і завдання поета у суспільній боротьбі (вірш «Поезія» і цикл «Поет»), про любов до вітчизни і до коханої ( цикли «Україна» та «Картки любові» ), є присвяти, ліричні звернення до сучасників ( цикл « Знайомим і незнайомим»), є гострі сатири на них ( цикл «Оси»). Нарешті, цікавий розділ «Сонети», в якому оригінально ставляться й розв'язуються проблеми поетичної форми у її органічному зв'язку зі змістом твору, літературної традиції і новаторства з огляду, зокрема, на народну творчість ( цикл «Вільні сонети» і « Тюремні сонети»).

Для громадської лірики останньої чверті XIX ст. як російської. так і української характерними були поетичні