Усимволізації й алегоризації явищ природи поет шукав способів як найглибшого розкриття соціальних контрастів. У пригоді йому став народнопоетичний за своїм походженням мистецький засіб психологічного паралелізму. Приклад :

Втішно птиця лине,

Гамір, співи, крик...

Тільки бідний гине

З голоду мужик.

Цвіти серед поля

Долом і горов, –

Тільки тьма й неволя

П'є народну кров.

(«Веснянки»)

Характерно, що в розділі поетичної лірики Франко не уникає відображення особистих навіть інтимних переживань. Він підкреслював:

Моя-бо й народна неволя – то мати

Тих скорбних дум.

(«Скорбні пісні»)

Єдність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики Франка. Для прикладу можна взяти один з найважливіших циклів збірки – «Думи пролетарія».

Франка цікавило насамперед моральне обличчя передового сучасника – бійця за народну справу. Це були герої численних судових соціалістичних процесів, які відбувалися в Росії і Австро-угорщині в 70-х роках XIX ст. Сам Франко з товаришами відбув один із таких процесів у Львові 1878 року. Так герой агітаційного вірша «На суді» (1880р), користуючись формальним правом оборони кидає грізний виклик класовому буржуазному суду і всьому експлуататорському суспільству. Поет одверто пропагував високі моральні якості революціонерів, і відкидав звинувачення в тенденційності, у зверненні поезії до рівня віршів – прокламацій. А ці вірші-прокламації сприймалися в колах демократичної молоді як зразки справжньої, високої поезії.

І вас зі своїх зборів проженуть

Старих порядків лицарі гордії,

Ім'я і діла ваші прокленуть,

І крикнуть : «Зрада! Пагубнії мрії!»,

І вашу добру славу оплюють

Брехнею, й вас полічать між злодіїв,

Отрутою, замучених, напоять,

Надії ясні жовчею затроять.

На суд потягнуть вас, начинять вами,

Всі тюрми, все покличуть проти вас –

Людей і бога.

(«Думи пролетарія»)

Славлячи героїв визвольної боротьби, Франко з особливою пристрастю викриває підле дворушництво ренегатів – одвертих і маскованих («Милосердним», «Ідеалісти», «Ви плакали фальшивими сльозами...»), тих що в час жорстокої реакції, мов слимаки, забивалися у теплі куточки, жадаючи тільки одного – супокою. І тут Франко був нещадним :

Супокій – святеє діло

В супокійнії часи,

Та сили в час війни та бою

Ти зовеш до супокою –

Зрадник або трус єси

(«Думи пролетарія»)

Далі «з низин» суспільного життя де йде жорстока боротьба між бідними і багатими, між пригнобленими і гнобителями, думка поета злітає до «вершин» ідеальних відносин, у ту специфічну сферу людських змагань,у якій реальні і соціальні конфлікти виступають як зіткнення людей. Мова йде про заключний цикл політичної ллірики Франка –«Excelsior». Складається він із шести невеличких творів: «Наймит», «Беркут», «Христос і хрест», «Човен», «Каменярі» та «Ідилія». Назвати їх мож на було б лірично-епічними поемами-алегоріями, у яких ліричні переживання поета виявляються не у формі прямої, безпосередньої реакції на оточення, а у формі алегорії.

Якщо цикл «Думи пролетарія» був великим художнім відкриттям в українській поезії, оскільки ліричним героєм поета вперше виступи революційний пролетарій, то цикл «Excelsior» став не менш художнім відриттям Франка-поета, бо тут у перше в ролі ліричного героя виступив образ «ми» ? колектив бійців, конкретно-емоційне, художнє втілення знайшов у класичному образі каменярів, здобувши всенародне визнання у наш час. В алегоричному образі колективу каменярів ми бачимо художнє втілення революційних традицій цілих поколінь бійців за народну справу і свято спиймаємо їх не тільки розумом своїм, але і серцем. Цей образ колективного «ми» фігурує і в інших творах циклу ( «Наймит», «Беркут» ), але закріпився він назавжди у популярному образі каменярів.

Далекий і важкий шлях до нового життя. Одні падають на тому шляху, знесилені, інші заступають їх місце і йдуть, не збавляючи кроку, бо світить їм ясність ідеалу:

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров'ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

(«Каменярі»)

Всякий суспільний рух мусить мати мету. Рух без мети – човен без керма, без вітрил. Але й мета, не освітлена ясністю ідеалу, мета без мрії-провідниці, яка скрашує весь тягар боротьби ,– ніщо. Таку мрію- провідницю Франко показав у чудесному образі дівчинки, що вела героя «Ідилії» крізь усі злигодні життя до «сонячних палат».

На чолі всієї політичної лірики збірки «З вершин і низин» Франко поставив свій знаменитий гімн «Вічний революціонер». Умасах робочого люду, в самому суспільстві вічно живе дух непокори, дух змін і перетворень. Ніяка сила в світі не може зупинити цей процес творчої роботи.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться,

Щезнуть сльози, сум, нещастя,

Сила родиться із завзяття

Не ридать, а добувати

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі

У 1878 році, повернувшись з тюрми, Франко написав свою марсельєзу – пісню «Товаришам із тюрми» , бадьорі інтонації якої закликали молодь до масових виступів.

Обриваються звільна всі пута,

Що в'язали нас з давнім життєм:

Здавніх брудів і думка розкута, –

Ожиємо, брати ожиємо!

Франко обрав активну участь у робітничому русі Галичини, вивчав, перекладав і пропагував в робітничих гуртках Львова, твори Маркса