Щоб сказати основне про поетичний доробок Франка за двадцять років, треба з політичної лірики його виділити спеціально твори сатиричні, а з поетичного епосу – його знамениті «Галицькі образки».

Ще з шкільної лави Франко захоплювався ніжною лірикою «Книги пісень» Генріха Гейне і нещадною сатирою та злим сарказмом його «Німеччини». У самій натурі українського поета його славетного попередника було щось спільне. Франко, як і Гейне, був ніжним ліриком і водночас видатним сатириком. Він багато перекладав Гейне, особливі захоплення викликала в нього поема «Німеччина». В дусі «Німеччини» Гейне, але на українській народнопоетичній основі, були написані перші сатиричні памплети Франка. «Дума про Меледикта Плоско лоба», «Дума про Наума Безумовича», сатиричний цикл «Оси» і поема «Ботокуди».

Франко дуже серйозно ставився до роботи сатирика. Щоб не бути одноденкою, сатиричний твір повинен порушувати важливі проблеми суспільного життя, об'єктом своєї критики обирати значні факти і явища і відзначатися високою майстерністю. Сатири і пародії Франка були дуже популярними і саме через те завдавали йому не раз великого клопоту. Через них поет нажив собі не мало ворогів. Такі його твори як «Дума про Меледикта Плоско лоба», «Дума про Наума Безумовича», «Хлібороб», « Ужас на Русі», «Ботокуди» і « Мандрівка русина з бідою», відзначалися своєю злободенністю і мали цілком певного адресата.

Окремі сатиричні твори Франка мали куплетний характер і призначались для усного поширення. Подібно до народної української чабарашки чи російської частушки , сатиричний куплет будується як щось закінчене ціле і змістом своїм, і формою. Ось зразок куплетної форми з поеми «Ботокуди», в якій висміюється Фальшиві «провідники народу»:

Ботокуди – то борці;

Б'ються сміло, мов Горац'ї,

О посади, ад'юнктури

О стипендії та дотац'ї.

Ботокуди – Ціцерони,

Ботокуди – то артисти;

Як говорять – то з амвони,

Як співають – акафісти!

Зміст куплетів не зміниться, якщо ми переставимо їх. У циклі «Оси» ми знайдемо твори, цілком побудовані за куплетним принципом. Кожен куплет має часто свою тему і свій об'єкт критики. І тільки останній куплет зводить їх докупи, в певну ідейно-естетичну цілість:

Боже, що за дивний світ,

Що за переверти!

Чи сміятись, чи жаліть,

Чи просити смерти?..

(«Оси»)

Зовсім новаторським явищем в українській епічній поезії були славетні «Галицькі образки» Франка, писані як віршем, так і прозою. Нас у даному разі цікавлять його поетичні «Галицькі образки, пов'язані з шевченківсько-некрасівською традицією в українській громадянській поезії 70 – 80-х років XIX ст..Це картинки народного життя,

Взяті з самої дійсності, віршовані нариси та оповідання, часом цілі повісті з життя робітників, селян, єврейської бідноти чи інтелігенції. Від ліричної поезії вони відрізняються не так добором тем, як способом їх художньої обробки. Франко сам дав визначення «Галицьким образкам»: це «перша проба реальної, на живих фактах опертої і реальним способом обробленої поезії» ( Твори, т. XX, стор. 168).

З погляду жанрового «Галицькі образки» ? явище в епічній поезії дуже своєрідне, і ніяка поетика регламентувати їх строгими рамками жанру неспроможна. Тут і філософські роздуми поета з приводу важливих питань народного життя, близькі до ліричних медитацій («Журавлі», «Гадки на межі», «Гадки над мужицькою скибою»), і спомин про минуле («Голод», «Марійка»), і спроба заглянути у майбутнє («Нове життя»). Загалом же «Галицькі образки»?це живі картини народного життя в умовах шляхетської диктатури («В шинку», Максим Цюник», «Баба Митриха», «Галаган»). Перед нами проходить ціла галерея образів зубожілих селян, сільських наймитів, ріпників, селянських дітей і спрацьованих жінок-матерів. «Образок» Франка виявився дуже цікавим жанровим відгалуженням епічної, строго реалістичної поезії. Він може бути найрізноманітніший за розміром ? від мініатюри («У шинку) до поеми («Сурка», «По-людськи»);форма вірша – від різних типів об'єктивної народної оповіді, стилізованої під діалект («Баба Митриха», «Великодень», «Михайло»), до схвильованої розповіді самого автора («В шинку», Максим Цюник»). «Образок» завжди має свій сюжет з важливим соціальним конфліктом в його основі .

Збірка «З вершин і низин» ще й досі вражає нас незвичайним багатством життєвого змісту і різноманітністю форм його художнього вираження ,– франко виступає як гідний наступник Шевченка, продовжуючи його революційні традиції у зовсім нових умовах визвольної боротьби.

У збірці «З вершин і низин» Франко міцно стояв на грунті класичного віршування. Улюбленою віршованою формою його був, наприклад, сонет.Поет мусить знати техніку віршування. Це його елементарний обов'язок. Франко навіть з приводу цього звернувся до українських поетів-сонетярів із своєрідною відозвою у формі того ж таки сонета («Вольні сонети», Епілог). І він намагався показати, що віршована форма, хоч яка б вона була, тільки в шкільних курсах поетики уявляється як «чиста», нібито від змісту зовсім незалежна. Насправді форма завжди змістовна, а зміст завжди постає перед ним в тій чи іншій формі. Між формою і змістом завжди існує діалектична єдність. Все Франко намагався показати на сонеті, на тій «аристократичній» формі вірша, яка за традицією вимагала «високого» змісту.

«Агій! – почнуть естетики кричати. –

Ось до чого у них доходить штука!

Яка де в світі погань є, грязюка,

Вони давай її в сонети бгати.

Петрарка в гробі перевернесь, пробі!»

Нехай! Та тільки він ходив в саєтах,

Жив