Тим-то краси, пишноти в його сонетах

Так много. Ми ж тут живемо в клоаці,

Той де ж нам взяти кращих декорацій?

(«Тюремні сонети»)

Ще у збірці «З вершин і низин» помітне місце займали такі цикли поезій, як « Осінні думи», «Нічні думи» і «Скорбні пісні», які своїми настроями ніби дисгармонували з тією «новою енергійною дикцією», що панувала у збірці.

Тяжко, важко вік свій коратати

У незнання сумерці німім

І хилитись і в ярмі стогнати,

До могили простогнати в нім

Тяжко, важко вік цілий боліти,

А не знати навіть, де болить;

Мучитись у горю, а не вміти

Того горя крихточку вменшить.

«Скорбні пісні»

Лірика Івана Франка вражає багатогранністю тематики, проблем, образів, жанрів, віршованих розмірів і тропів. За майже півстолітній творчий шлях він відбив минуле нашого народу, найдосконаліше віддзеркалив сучасне йому життя і силою свого обдарування зумів заглянути в його май бутнє.

Основними у Франковій ліриці є мотиви революційної боротьби, нестерпного життя народу, його еміграції на чужину, викриття гнобительського ладу і мотиви патріотизму, зображення природи, оспівування кохання.

Найвизначнішим творінням Івана Франка, унікальною книжкою в загальноєвропейському масштабі є друге видання збірки «З вершин і низин». Вона стала першим і потужним виразом радикальних поглядів молодої української інтелігенції Східної Галичини. Багатство збірки – це духовне багатство нашого народу, який устами Франка сказав про себе вагоме слово.

Композиційну ідейно-естетичну цілісність збірки започаткував пролог «Гімн». Ця масштабна алегорія означала одвічний порив до волі людського духу перед яким виявляються безсилими усі тортури, «війська муштровані» і «гармати лаштовані» – й взагалі тисячолітній гніт диспутичних режимів. Із «Гімну» бере початок система значущих поетичних узагальнень і контрастів. Віра Франка в те, що українці зуміють вибороти кращу долю хоча б для наступних поколінь, відповідала його впевненості у прогресі людства.

Силу думки і виразу гімну підхопив цикл «Веснянки». Він оновив образністю громадського типу фольклорний жанр вітання весни. Ідейно центральні твори циклу, зокрема «Гримить!», оповиті сподіванням живлющої суспільної зміни, яка цілу «людськість, мов красна весна, обновить».Ліричний герой, як і сам Іван Франко, обрав своїм гаслом «Лиш боротись – значить жить» (вірш «Vivere memento!»).

Всюди чую любий галас,

Клик життя могучий...

Весно, вітре, люблю вас,

Гори, ріки, тучі!

Люди, люди! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров'ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись – значить жить...

Vivere memento!

Поезія І.Я. Франка загострює в читача почуття громад кості, почуття обов'язку перед народом, врешті – перед людством. Це почуття самого поета, а тому ми і віримо їм і мимоволі піддаємося їх магічній силі. Він горів до всього, що працювало на майбутнє народу: видобував з архівних сховищ середньовічні манускрипти і писа революційні гімни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і аналізував народні пісні і творив поезії, що ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно рецензував будь-яку художню чи наукову спробу свого молодого сучасника. Він одночасно був співробітником близько 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких подавав численні праці, написані різними мовами, і постійно боровся за власну трибуну. Франко не міг прожити й дня без газети чи журналу, в яких би ідеологічний тон не був його. А ще треба було утримувати сім'ю, працювати, щоб заробити шматок хліба. І тоді йшов у найми «до своїх» , як називав співпрацю з народовцями, чи «до чужих» як говорив про роботу у польській пресі.

Майже 60-го І. Франка часто бачили на вулицях Львова у вечірні години. Він ішов з похиленою під вагою праці спиною, з перемученими, почервонілими очима, в подерті одежі без комірця та краватки, і ніс буханець хліба під пахвою.

Засуджений долею жити тільки зі своєї каторжної праці, платив за всі життєві дрібниці чистим золотом власного мозку, що завдавало йому нестерпних страждань, аж поки 28 травня 1916 року о 16.00 вимучений вже знесилений поет промовив останнє в житті благання до товариша : «Е, прийдість скоріше, бо я готов ще вмерти».

Близько сорок років свого життя віддав Великий Каменяр служінню поневоленому народові, він підтримував усе передове і мисляче в галицько-українській суспільності, спопеляв від жиле, вороже. А доживав свої останні дні буквально на милостиню, похоронений був у чужому одязі, в чужій гробниці. А незадовго перед цим галицький сейм ухвалив сплачувати досмертну пенсію одному звичайному сивоголовому чоловіку. Ухвалив і записав на свій карб гуманістичний вчинок...

Та не поржавіли золоті розсипища творів Івана Франка. Золото розуму залишається не підвладним руїні. Воно вічне. Сяє воно для всіх народів, і для всіх віків. І що найперше для духовного вжитку свого народу, який поет любив до самозреченості.

Іван Франко мав повне право устами свого Мойсея сказати українському народові :

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незламнім завзяттю, –

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духу печать.

Іде наш народ у мандрівку століть, несучи з собою печать духу Великого Каменяра. Бо саме Франко вніс у літературу новий революційний зміст, помножив духовні скарби свого народу і підніс його до вершин світової величі.

Список літератури

Вічний революціонер: Вірші та поеми / [Упоряд.,передм. та прим. В.В. Яременка] ; K:. Веселка, 1996. – 310с.

Іван Франко. Вибрані твори. – К:. «Дніпро» 1999. – 740с.

Українська література . – К: Освіта, 1992. – 416с.

С. Шаховський «Майстерність Івана Франка.» – К:. «Дніпро» 1998. – 190с.