1917-1920 рр. – журнал „Книгарь” – вчені ставили питання композиції видання, нормованість мови.

М. Грушевський – фундатор українського академічного видання. Він чітко визначив допустимі межі втручання в текст. Часто просив автора виправляти помилки самому.

І. Огнієнко дуже багато зробив для становлення в Україні єдиних лінгвістичних норм редагування. Почав формулювати найбільш узагальнені норми редагування.

Львівська школа редагування на базі Українського поліграфічного інституту. Праці цієї школи: Р. Іванченко „Робота редактора над точністю слова і стислістю викладу” (Львів, 1964), „Літературне редагування” (Харків, 1970); Д. Григораш „Теорія і практика редагування газети” (Львів, 1966).

М. Феллер „Литературное редактирование”, М., 1968.

У 1972 р. викладачі Українського поліграфічного інституту (М. Феллер, І. Квітко, М. Шевченко) опублікували „Довідник коректора”, який є найповнішим україномовним виданням, що описує норми редагування.

На початку 80-х років розвивалася „київська школа редагування”. Засн. Р. Іванченко „Літературна редакція”, К., 1986.

У 80-х роках ХХ ст. українське академічне (наукове) книговидання посідало у світі третє місце (після таких видавництв, як рос. „Наука” та америк. „Мак Гроу-Хіл”).

31. Загальна класифікація помилок

Помилки можна класифікувати за різними принципами. Їх загальна класифікація базується на відхиленнях від постулатів редагування і включає такі види помилок:

інформаційні помилки;

модальні й фактичні помилки;

темпоральні, локальні й ситуативні помилки;

семіотичні помилки;

тезаурусні помилки;

сприйняттєві помилки;

атенційні помилки;

копіювальні помилки (спотворення);

нормативні помилки.

1. Інформаційні помилки

Серед інформаційних можна виділити помилки в контексті, реципієнтський, суспільній інформації. Бувають також помилки, не пов’язані з кількістю інформації в інформаційній одиниці повідомлення.

2. Модальні й фактичні помилки

Генеруючи текст, автори в переважній більшості випадків знають, у якому відношенні до дійсності перебуває їх повідомлення. Проте іноді трапляється, що самі реципієнти помилково сприймають модальність повідомлення.

3. Темпоральні й локальні помилки

Темпоральні помилки виникають внаслідок відхилення часу, вказаного в повідомленні, від часу в світі, описуваному в повідомленні.

4. Семіотичні помилки

Включають кодувальні, відображувальні, значеннєві помилки.

Кодувальні помилки полягають у тому, що в коді знака (слова) є відхилення від норми. Тому кодувальними помилками є, наприклад, більша частина спотворень. Кодувальні помилки можуть бути й складнішими.

5. Відображувальні помилки полягають у тому, що у реципієнта при стрийманні знака виникає інший відображений образ, ніж в автора повідомлення.

6. Тезаурусні помилки

Помилки стосовно тезауруса виникають у реципієнтів, тоді, коли в повідомленні вживаються знаки (слова), які відсутні в їх тезаурусі або не мають жодних зв’язків з іншими словами тезауруса. Такі помилки можна ще назвати релятивними (вони є помилками лише якоїсь певної групи реципієнтів).

7. Сприйняттєві та атенційні помилки

Сприйняттєві помилки виникають лише в момент первинного сприймання повідомлення. У процесі остаточного сприймання вони, як правило, зникають.

8. Копіювальні помилки (спотворення)

Копіювальні помилки виникають тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у ЗМІ після редагування, проект видання передають каналом зв’язку із ЗМІ в друкарню тощо).

9. Нормативні помилки

Нормативні помилки виникають тоді, коли в повідомленні є відхилення від конкретних норм, встановлених суспільством (конкретно державою).

32. Реконструкція помилок реципієнтами

Існують такі типи реконструкцій (виправлень), що їх здійснюють реципієнти:

реципієнти правильно відновлюють як зміст, правильна повна (так і форму компонента повідомлення, що містить помилку;

правильна неповна (реципієнти правильно відновлюють лише зміст компонента);

фрагментна варіантна (реципієнти відновлюють зміст компонента в кількох варіантах, один з яких є правильним, але який вони не знають);

фрагментна часткова (правильне відновлення змісту частини компоненту);

неправильна (реципієнти неправильно відновлюють зміст компоненту);

нульова (реципієнти не можеть запропонувати жодного варіанту виправлення компоненту повідомлення).

Досліждення показують, що 70-75% спотворень реципієнти реконструюють достатньо легко, а отже, такі спотворення мало впливають на швидкість сприйняття повідомлення. Найнебезпечніші для виправлення є поліксемні спотворення, тобто такі, ікі охоплюють кілька слів.

33. Коректурні знаки

Коректурними знаками (знаками виправлення) називають спеціально утворену для видавничої справи і прийняту на державному рівні множину знаків, яку використовують для фіксації місця розгалуження помилок у повідомленні та задання методу їх виправлення.

Коректура – це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригиналом.

Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для ілюстраційної частин оригіналу, їх застосовують як під час опрацювань авторського і видавничиго оригіналів (частину знаків), так і під час опрацювання проекту видання (всі знаки). Іноді коректурні знаки для опрацювання авторського і видавничих оригіналів подають навіть окремо, хоча вони є лише частиною загальної множини коректурних знаків.

В Україні для текстової частини оригіналу використовують вісім груп знаків :

заміни;

вставлення;

видалення;

переставлення;

виправлення пробільних елементів;

виправлення шрифтових виділень;

виправлення технічних дефектів набору;

відміни зробленого виправлення.

Для ілюстраційної частини використовують такі коректурні знаки:

зміни насиченості вказаного кольору на заданий відсоток; —зміни негативу на позитив і навпаки;

зміни контрасності;

вирівнювання нечітких контурів;

видалення окремих деталей ілюстрації;

повертання ілюстрації чи її деталей на вказаний кут;

перетворення прямого зображення в дзеркальне й навпаки; —зміни розмірів ілюстрації чи її деталей;

внесення змін по всій ілюстрації.