Реферат

на тему

“Повість минулих літ”

План

1. Вступ

2. Нестор-літописець

3. «Повість временних літ»

4. Висновки

5. Список використаних джерел

Вступ

Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи – історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками. В літописах розповідь про події кожного року починалися словами: «в літо», звідси і назва «літопис».

Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, пов’язані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнули показати історію Русі в зв’язку з історією сусідніх племен і народів неслов’янського походження. Відомості з життя міського населення наводилися лише тоді, коли йшлося про зміну князів, феодальні війни і міські повстання. Літописці дуже мало висвітлювали життя сільського населення, землеробство і соціальні відносини в Київській Русі. За невеликим винятком, усі події літописці висвітлювали з позицій окремих князів і феодальної верхівки взагалі. На літописах значною мірою відбилося і те, що їх писали ченці, які причини подій пояснювали втручанням божественних сил. У зв’язку з тим, що літописні списки є зведенням ряду літописів, їхні свідчення часто мають суперечливий характер.

Нестор-літописець

Народився 1056 року в Києві.У той час, коли преподобний Антоній у безмовній тиші печери вимолював прощення для роду людського, а блаженний Феодосій розбудовував монастир, прийшов Нестор сімнадцятирічним юнаком до святої обителі.

З молодих літ він явив навики в усіх чернечих чеснотах: у постійному прагненні і дотриманні чистоти тілесної й душевної, в добровільній бідності, глибокому смиренні, безвідмовній покорі, суворому пості, безперервній молитві на вічних рівноангельських подвигах, яскравим прикладом яких служили життя перших святих Печерських — Антонія і Феодосія.

Свій постриг Нестор прийняв за ігумена Стефана і згодом був висвячений на ієродиякона.

Тернистий і багатотрудний свій шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях. Він завжди виявляє глибоку смиренність та постійно змиряє себе, самохарактеризуючись «недостойним, грубим, ницим та переповненим численних гріхів».

Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття. Окрім богословських знань, мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою.

Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість временних літ», складений на основі раніше написаних літописів, архівних, народних переказів та оповідань, з поєднанням сучасних авторові подій.

Будь-яка подія чи явище були б назавжди втрачені для нащадків, якби вони не були зафіксовані словом. Завдяки Нестору нам відкриваються немеркнучі славні сторінки минулого, аби підтримувати й надихати наступні покоління на благородні справи, спонукати до пошуку істини. Безцінність написаного літописцем вимірюється не тільки втіленим у слові і збереженим для нас часом, але й подвижницькими діяннями, що викарбувалися у його непорочній душі нетлінним золотом чернечого досвіду.

Упокоївся преподобний Нестор -літописець ймовiрно у 1113 роцi.

«Повість временних літ»

Кожен, хто цікавиться національною історією і її передачею і відтворенням у слові знає найдавнішу пам’ятку літератури «Повість минулих літ». Створена на межі ХІ–ХІІ століття Нестором та іншими літописцями, вона є не лише джерелом історії Київської Русі, а й видатним літературним твором.

«Повість минулих літ» - перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли.

У первісному вигляді «Повість» до нас не дійшла, а була переписана на поч. 15 ст. і збереглася в кількох копіях. Відомо три її редакції. Перша складена близько 1113 Нестором. Другу редакцію склав 1116 ігумен Видубецького монастиря в Києві Сильвестр (дійшла до нас утрьох. Третю редакцію «Повісті» створив близько 1118 невідомий автор у Києво-Печерському монастирі. Вона має два списки: Іпатіївський і Хлебніковський. Ця редакція лягла в основу дальшого літописання Києва та ін. центрів Київської Русі, зокрема галицько-волинського літописання.

Основна увага в творі приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Містяться відомості про походження і розселення східних слов'ян, утворення Київської держави та її сусідів. У тексті «Повісті» виклад матеріалу подається нерівномірно. Тут містяться записи про події без їх датування по роках для яких характерний монотематизм (описи групуються навколо певного князя чи військових та ін. подій). Такі записи часто представляють собою спогади про давно минулі часи. Прикладом може бути « Повчання» Володимира Мономаха, в якому немає точних дат. Записи по роках з вказівкою на дні, переважають в більшій частині літопису. Вони починаються з 1061 і, в основному, пов'язані з Києво-Печерським монастирем. Виділяється та частина літопису, де детально говориться про правління київського князя Всеволода Ярославича (син Ярослава Мудрого), походження його двох синів, дочки Янки, діяльність Всеволода спочатку як переяславського князя, а згодом - великого князя київського.

Літопис починається викладом всесвітньої історії, яку літописець веде від легендарного «світового потопу» і розподілу землі між синами Ноя. Основну увагу літопис приділяє Яфетовим володінням, бо від племені Яфета походять і слов'яни. Спочатку слов'яни нібито жили по Дунаю, а потім розселилися. Ті, що оселилися по Дніпру, стали називатися полянами, інші - древлянами, бо сіли в лісах, ще