Створюючи історію звичаїв свого часу, Бальзак вважав за необхідне услід за В. Скоттом показути сучасне суспільство через зображення особистих стосунків. У центрі його розповіді — сім’ї та сімейні стосунки, але автор показує, як вони підпорядковуються основним тенденціям часу, як відносини в сім'ях Растіньяків, де Ресто, Нусінженів, Тайферів — буржуа й аристократів — вибудовуються на грошових розрахунках, як на смертному одрі батько Ґоріо вигукує, що за гроші можна купити все, навіть дочок. Лише трудівники Б'яншон, Деплен та їм подібні виявляються здатними на прояв щирої людської турботи: їх не зачепила корозійна влада золота. Стверджуючи, що істориком повинно бути саме французьке суспільство, і відводячи собі — авторові — роль секретаря, Бальзак водночас заявляв, що роман повинен бути «кращим світом», письменник — дорівнюватися державним діячам, оскільки він висловлює певну думку про «людські справи», дає «філософію історії», виходячи з «цілковитої відданості принципам». Про себе він говорив, що пише історію свого суспільства, спираючись на принципи релігії та монархії. Будучи послідовником своїх сучасників-істориків Ф. Гізо, О. Міньє, О. Тьєррі, Бальзак, як і вони, не приймав режиму Реставрації, знищеного Липневою революцією, але, на відміну від них, Бальзак не побачив у Липневій монархії розв'язання суперечностей. Намагаючись знайти соціальну рівновагу, він ідеалізував законну — легітимну — монархію, надіючись на тверду владу короля. Стійкість створюється, на його думку, і релігією. Але в усій «Людській комедії», писав співвітчизник Б. Андреа Вюрмсер, «ви не знайдете дифірамбів монархії чи католицизму». Філософські етюди. «Невідомий шедевр» (1830) присвячений співвідношенню правди життя та правди мистецтва. Особливо важливі позиції художників Порбуса (Франсуа Порбус Молодший (1750—1620) — фламандський художник, що працював у Парижі) і Френхофера — особистості, вигаданої автором. Зіткнення їхніх позицій розкриває ставлення Бальзака до творчості. Френхофер твердить: «Завдання мистецтва не в тому, щоб копіювати природу, але щоб її виражати... Інакше скульптор виконав би свою роботу, знявши гіпсову копію з жінки... Нам необхідно схоплювати душу, зміст, рух і життя». Сам Френхофер поставив собі нездійсненну мету, яка суперечить справжньому мистецтву: він хоче на полотні за допомогою фарб створити живу жінку. Йому навіть здається, що вона до нього усміхається, що вона — його Прекрасна Нуазеза — дихає, увесь її образ — фізичний і духовний — перевершує образ реальної людини. Проте це ідеальна істота і цю ідеально виконану істоту бачить лише Френхофер, а його учні, в тому числі і Порбус, у кутку картини побачили «кінчик голої ноги, що прозирає