Курсова робота - Роль художньої деталі у романі Оноре де Бальзака „Євгенія Гранде”
27

з хаосу фарб, тонів, невизначених відтінків, які утворюють якусь безформну туманність — кінчик знадливої ноги, живої ноги». Захопленість, з одного боку, формою, а з іншого — бажанням поставити мистецтво над реальною дійсністю і підмінити ним реальність призвела геніального художника до катастрофи. Особисто Бальзак, не приймаючи ні суб'єктивності, ні копіювання в мистецтві, переконаний, що воно повинно відтворювати природу, схоплювати її душу і суть. Етюди звичаїв. Над повістю «Гобсек» («Gobseck») Бальзак працював у 1830 р. Центральна постать повісті — лихвар Гобсек, його прізвище у перекладі з голландської означає «глитай», що цілком відповідає життєвій функції персонажа; Бальзак обіграє внутрішню форму прізвища — його герой дійсно, як удав, задушує свої жертви жахливими процентами і глитає їх і їхні статки. Згідно зі своїм принципом зображувати «мужчин, жінок і речі», письменник дає детальний портрет-характеристику героя, використовуючи реалії зовнішнього світу, порівнюючи з речами, через які розкривається авторське осмислення фактів. Бальзак пише, що обличчя Гобсека він «назвав би» місячним ликом», настільки його жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»: у його зовнішності відзначені кольори грошей — золота і срібла. Нечулість лихваря відображена у його застиглих рисах, які здавалися відлитими з бронзи; очі Гобсека, «жовті, як у куниці, були майже без вій і боялися світла»; його гострий ніс був схожим на свердлик — герой з його допомогою розкривав усі, приховані від інших, секрети. «Вік його був таємницею», — зазначав Дервіль, який близько його знав. Ця людина без віку і статі нагадувала автомат; Дервіль порівнює його з векселем. Зловісна зовнішність Гобсека повторюється у його предметному оточенні: він живе у «похмурому, вологому будинку... Дім та його мешканець пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця». В його конторі зазвичай висне така «мертва тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку: несамовите обурення та опір жертв «глитая» змінюється на сповнену безнадії покірність». Гобсек живе за принципом, сформульованим антикваром із «Шагреневої шкіри «: він перебуває на сходинці «знати»:»...усі людські пристрасті... проходять переді мною, — говорить він Дервілю, — і я влаштовую їм огляд, а сам живу спокійно. Тобто вашу наукову допитливість... я замінюю вивченням усіх потаємних пружин, що рухають людством. Одне слово, я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади». У своєму дослідженні Ґобсек виходив з того, що все визначається грошима: «З усіх земних благ варто домагатися тільки... золота. В золоті зосереджені всі сили людства». У світі він бачить постійну боротьбу багатих і бідних і воліє «сам визискувати, ніж дозволяти, щоб визискували тебе». Бальзак показує, що лихварі, наче павуки, обплітають своєю павутиною все суспільство, але письменник не упускає з уваги і те, що й це суспільство не краще за лихварів. Хто потрапляє в павутину Гобсека? Це, перш за все, Максим де Трай — мужчина-проститутка, великосвітський пройдисвіт. Серед жертв Гобсека — графиня де Ресто, обдурювана де Траєм, але котра, в свою чергу, розоривши і кинувши напризволяще свого батька, обдурює чоловіка. Хижаки і жертви міняються місцями. Зловісний характер Гобсека автор підкреслює коротким екскурсом у його минуле, де лише окремими штрихами вказується шлях героя до багатства: зв'язки з корсарами, пошуки золота дикунів в околицях Буенос-Айреса, смертельні небезпеки, розбиті надії, розтоптані почуття. Майже романтична таємниця, яка приховує походження його багатства, пов'язана зі злочинами. Проте у сьогоденні він позбавлений романтики — це типізація реальних явищ дійсності, виявлення причинно-наслідкових зв'язків сучасного світу. Для Бальзака важливо, що його герой не лише приватна особа, він — стовп сучасної державності, а його допомоги потребує уряд. І водночас автор бачить, що це гнилий стовп. Про це свідчить картина смерті лихваря, коли залишаються нікому не потрібними всі нагромаджені ним багатства, коли у його прикомірках гниють найрізноманітніші їстівні припаси. Боячись продешевити, він прирікав свої багатства на тлін. Перед нами постає вражаюча картина руйнування особистості під впливом грошей, коли навіть сама грошова вартість речей втрачає будь-який смисл. Щоб розширити сферу спостережень, автор удається до своєрідної композиції: «Ґобсек» — це оповідання в оповіданні. «Рамкою» для історії лихваря стала розмова в салоні де Гранльє про нареченого Камілли де Гранльє — найстаршого сина графа де Ресто, який викликає недовіру, оскільки його матір зганьбила себе. Але питання про моральність стає зайвим, коли у людини зі сумнівною репутацією виявляються великі гроші. Таким чином, Бальзак змушує читача зрозуміти, що немає відмінностей в уявленні про закони життя і моралі буржуазії та дворянства — лихвар Ґобсек і зневажаючі його аристократи де Гранльє дивляться на речі однаково. Ґобсек, у котрого все підпорядковане одній пристрасті — накопиченню, належить до числа бальзаківських мономанів. Проте це не романтичний герой, який живе однією пристрастю: характер героя якнайміцніше пов'язаний з обставинами, він лише з більшою мірою концентрації виражає типове явище часу. Гобсек — це той випадок, у якому розкриваються закономірності суспільного життя. Одразу  ж після «Ґобсека «були написані «Полковник Шабер» («Le Colonel Chabert», 1832) і  «Євгенія Гранде» («Eugenie Grandet», 1833). У першій повісті Бальзак зображує страхітливе беззаконня, котре увійшло в норму: героя наполеонівських битв, важко пораненого в одному із боїв, прийняли за мертвого; визнати його живим (він втратив документи) виявилось невигідним: як злидаря без роду та племені його віддали у притулок для бідних. Зображуючи ставлення до Шабера, Бальзак розвінчує бездуховність і розважливість суспільства.         Романи Бальзака свідчать про те, що суспільство прирікає людину

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9