В той же час починаючи з XVI ст. слово ballad широко застосовувалося по відношенню до нехитрих, звичайно анонімних віршів на злободенні теми, які розповсюджувалися у вигляді друкованих листків на міських вулицях. Цей жанр називали: street ballad, stall ballad, broadside або broadsheet.

У словнику слова broadside і broadsheet звичайно вважаються синонімами, але у вузькоспеціальній бібліографічній термінології broadside –

це текст, надрукований на одній стороні листка, незалежно від його величини, а broadsheet – текст з продовженням на зворотному боці листка.

Важко уявити собі два більш різних, ніж вишукана, стилістично складна придворна французька балада і груба вулична балада лондонського простолюддя. Учених давно зацікавило перенесення назви з одного жанру на інший.

Американський учений А.Б.Фрідман вважає зв'язуючою ланкою між французькою і вуличною англійської баладами так звану «псевдобаладу», яка була одним з основних жанрів англійської поезії XV ст. Справа у тому, що в Англії французька балада зазнає значних змін. Виправдовуючись недоліком слів, що однаково римуються, в англійській мові, поети збільшують число рим, а також відмовляються від «посилки» (envoi). Число строф зростає з трьох до 10-20 [27,с.322].

Строга форма розмивається. Із збільшенням кола читачів псевдобалада демократизується. Спрощується її стиль. Все частіше уживається «баладна строфа» (ballad stanza), широко поширена в англійській народнії поезії. Це – чотиривірш, в якому чергуються рядки чотиристопного і тристопного ямбу з римуванням по схемі ab ас (можливі і деякі інші варіанти). Характерно, що одна з перших друкованих вуличних балад «Балада, що дійшла до нас, про лютерів, попів, кардиналів і землеробів» («А ballade of Luther, the pope, а cardinal and husbandman», пр.1530р.) має сліди зв'язку з псевдобаладою.

Впродовж XVI-XVII ст. відбувається поступове розширення значення слова ballad. Так, в 1539 р. в так званому «єпископському» перекладі Біблії (Bishop’s Bible) «Пісня пісень» царя Соломона була переведена: «The ballet of bollets» - хоча і відчувалася деяка недоречність терміну «ballet» по відношенню до тексту священного писання. А в 1549 р. перший поет-перекладач В.Болвін (William Baldwin) публікує «Canticles or Balades of Salomon, phraslyke declared in Englyshe Metres».

Після XVI ст. французька балада була надовго забута в Англії. Проте до кінця XIX – початку XX ст. наслідування цьому жанру можна зустріти в творчості деяких англійських поетів (А.Ланг, А.Суїнберн, У.Хенлі, Е.Госс, Г.К.Честертон) [43,с.67].

Англійська вулична балада проіснувала з XVI майже до XX ст., коли була витіснена бульварною газетою, що запозичила у неї тематику, галасливу манеру подачі матеріалу і навіть деякі деталі оформлення (від балади йде використовування готичного шрифту в назвах англійських газет).

Тематика вуличної балади була надзвичайно різноманітна. Це швидше за все всякого роду сенсаційні новини: різні чудеса, катастрофи, кримінальні історії, докладні описи страти злочинців. Великою популярністю користувався різновид вуличної балади під назвою «Good night», що була описом останньої ночі злочинця перед стратою. Він згадує всі свої гріхи і закликає добрих християн не наслідувати поганий приклад. У 1849 р. тираж двох таких балад склав 2,5 мільйони екземплярів.

Відношення до вуличної балади було подвійним. Сучасник Шекспіра, поет і драматург Бен Джонсон писав: «Поет повинен почувати відразу до вигадників балад» [43,с.49].

У XVII-XVIII ст. слово ballad стало означати будь-яку пісню, яка співалася в народі, незалежно від того, чи була вона надрукована або передавалася усно. Таким чином, існуючі вже багато століть старовинні пісні оповідного характеру теж стали називатися баладами.

Російський літературознавець М.П.Алексєєв під англійською і шотландською баладою розуміє лірико-епічну або лірико-драматичну розповідь, що має строфічну форму, призначену для співу, яка інколи супроводжувалася грою на музичних інструментах [21,с.334].

Розвиток баладних сюжетів йшов по двох основних напрямах: надзвичайно продуктивними виявилися сюжети героїко-історичного жанру; паралельно їм інтенсивно розвивалися сюжети, пов'язані з любовною тематикою. Насправді різкої грані між цими двома групами не було. Героїчні і любовні сюжети часто перепліталися між собою в рамках однієї балади, вбирали в себе казкові фольклорні мотиви, трактувалися деколи в комічному ключі, отримували якісь специфічні риси, пов'язані з місцем зародження або побутування тієї або іншої балади, проте за межі двох названих сюжетно–тематичних груп народні англійські і шотландські балади ніколи не виходили.

Широкою популярністю (судячи з великої кількості варіантів, в яких вона дійшла до нас) користувалася балада "Полювання біля Чевіотськіх горбів" ("The Hunting of Cheviot", в пізній редакції "Chevy Chase"), головні дійові особи балади всі ті ж Дуглас і Персі. Останній полював якось коло Чевіотськіх горбів. Дуглас подумав, що Персі вторгнувся в його володіння, і вирішив захистити свої права. Зав'язалася чергова запекла битва: загинув Дуглас, загинув Персі. Звістка про загибель славних героїв дійшла до Лондона і до Едінбургу. "Немає більше у шотландців таких воєначальників, як Дуглас", - зітхнув шотландський король. "Краще за Персі не було воїнів в моєму королівстві", сказав англійський король [35,с.190].

Разом з "Полюванням біля Чевіотськіх горбів" в XIV-XV ст. відомі і інші балади, пов'язані з прикордонною смугою між Англією і Шотландією; більшість з них присвячена тим же кривавим набігам, битвам, боротьбі тощо.

Робін Гуд стояв на чолі сотні вільних стрільців, протистояти яким були безсилі урядові загони. Він з своєю зграєю грабував тільки багатих, нагороджував бідняків, не робив ні якого зла жінкам. Діяння і пригоди цієї людини «вся Британія оспівує в своїх піснях» («Балади про Робін Гуда») [43,с.89].

Історія Робіна Гуда залишила помітний слід в світовій художній літературі. У Англії сучасники Шекспіра: Роберт Грін, Мондей