«Поезія, - писав про свої вірші Вордсворт, - не проливає тих сліз, «якими плачуть ангели», але плаче природними і людськими сльозами; у її жилах тече та ж людська кров». Найсильнішими, художньо значними і ліричних балад Вордсворта залишаються, дійсно, ті, де ллються людські сльози, де тече людська кров, - а не сентиментальна рожева водиця благочестивого розчулення перед убогістю духу і упокорюванням «малих сил» [62].

Вордсворт в «Ліричних баладах» всього сильніший там, де він зображає душевне сум'яття людей, вирваних з корінням з рідного ґрунту або людей, які відчувають, що ґрунт цей коливається під ними, що стрясається суспільним переворотом, масштаби якого вони навіть не в змозі собі представити.

Турбота і Потреба є постійними героїнями більшості «Ліричних балад», і їх незрима, але постійно відчувається присутність багато в чому визначає драматичну напруженість всієї збірки. Вордсворт досягає найбільшої виразності в зображенні характерів своїх героїв саме там, де показує їх нерівну боротьбу проти суворої економічної необхідності, що сліпо і неухильно підриває самі основи їх існування.

3.3. Традиції баладного жанру в творчості поетів «озерної школи»

Свою творчу діяльність Сауті почав в кінці 90-х років, звернувшися до жанру народної балади. Його перші твори пронизані співчуттям до бідняків і убогих бродяг. У ряді творів - «Дружина солдата», «Скарги бідняків», «Похорони жебрака» - поет виступає проти безправ'я і пригноблення народу, хоча прямих засуджень буржуазних відносин і сучасного йому світопорядку у нього немає. Він більше констатує факти, ніж обурюється, показуючи картини убогості, але не роблячи з побаченого ніяких висновків [35,с.189].

Творчість Сауті можна розділити на два періоди: перший-1794-1813 рр., для якого характерне переважання поезії і драматичних творів; другий - після 1813 р. до 1843 р., коли були створені в основному прозаїчні твори.

Так, в баладі «Скарги бідняків» у формі розгорненої відповіді на питання багача - співбесідника поета про те, на що ремствує бідний люд, автор виводить цілу галерею бідняків, вимушених в морозну холодну ніч просити милостиню у випадкових перехожих.

Кожен портрет в баладі строго індивідуалізується, побутові зарисовки правдиві, але картина убогості і безправ'я народу пом'якшена моралізаторською кінцівкою.

Сильніші критичні інтонації, направлені проти воєн, всю тяжкість яких несе простий народ, звучать у вірші «Бленхеймській бій». Як і в баладі «Скарги бідняків», оповідання від імені головного героя обрамлене тут питальною конструкцією. Діти просять діда розповісти про війну, чому вона почалася, в ім'я чого велася. У розповіді старого, який і для себе не знайшов відповіді на це питання, прихована іронія:

Добиться этого и сам

Я с малых лет не мог,

Но говорили все, что свет

Таких не видывал побед.

(Пер. А. Плещеева) [39,с.170].

Розказуючи про війну, старий не приховує від внуків жахливих подробиць, пов'язаних з нею.

Сауті постійно зштовхує в баладі реальність і версію офіційної історіографії, причому іронічний баладний рефрен «Мир не видал побед славней» контрастніше підкреслює антинародний характер війни, яку вела Англія спільно з Австрією проти Франції за іспанський спадок (у вірші йдеться про справжню історичну подію 1704 р.).

В іншому творі «Балада про старого Вільяма» Сауті роздумує про життя і смерть. Старого Вільяма не лякає смерть, він прожив гідно своє життя і ні про що не жалкує:

"Сын, я весел, - ответил старик, - и хочу,
Чтоб усвоил ты твердо вполне:
С юных дней я о Господе не забывал,
И Господь не забыл обо мне."

(Пер.Ю.Нестеренко) [19,с.256].

На відміну від Вордсворта, що звертався до гострої соціальної проблематики сучасності, Сауті в баладах використовує переважно середньовічні сюжети. Причому характерно, що від народної балади Сауті сприйняв тільки форму. Такі «Суд божий над єпископом» (1799), «Талаба-руйнівник» (1801), «Прокляття Кехами» (1810), «Родерік, останній з готів» (1814) та ін. У баладі про жадібного єпископа, який під час голоду не тільки не поділився зерном з голодуючими, але скликав всіх прохачів в комору і підпалив їх, поет підкреслює перш за все морально-етичний зміст вчинку. За жорстокість єпископ поплатився смертю – відплата наздогнала його в неприступній рейнській башті:

Вдруг ворвались неизбежные звери;

Сыплются градом сквозь окна, сквозь двери,

Спереди, сзади, с боков, с высоты...

Что тут, епископ, почувствовал ты?

(Пер.С.Сухарева) [18,с.150].

Як і Колрідж, Сауті акцентує увагу на чудовому, надприродному. У баладі «Варвік» («Сер Уїльям і Евін») показана похмура вбивця, що втопила в річці немовля. Совість персоніфікується у поета у вигляді Страховища, яке усюди бродить за злочинцем і не дає йому ніде спокою. У баладі «Про те, як одна старенька їхала на чорному коні удвох і хто сидів попереду» автор говорить про марновірства, глибоко укорінені в патріархальній селянській свідомості, але намагається захопити читача штучним нагнітанням драматизму. Використовуючи народний казковий мотив боротьби диявола за душу померлої, поет трактує це в містичному плані, малюючи натуралістичні подробиці торжества диявольської затії.

Щонайвищий творчий підйом Кольрідж пережив на початку свого літературного шляху напередодні видання "Ліричних балад». Ця, за виразом біографів, «пора чудес»(1797-1798) тривала на ділі менше року. 3а цей час Кольрідж створив «Оповідь про Старого Мореплавця», почав «Хана Кублу» і «Крістабель» [61].

Провідна поетична думка Кольріджа – про постійну присутність в житті нез'ясовного, таємничого, такого, що насилу піддається